О.Грязнов

                 Сцена  друга.

 

                Парадна зала у замку.

Труби. Входять  к о р о л ь,  к о р о л е в а,

Г а м л е т,  П о л о н і й,  Л а е р т, В о л ь т і м а н д,

К о р н е л і й,  п р и д в о р н і  і  п о ч е т.

 

                   К о р о л ь

Хоч смертю брата Гамлета і досі

Засмучена душа і личить нам

Журитися, а всій державі нашій

Скорботою затьмарити чоло,

Та розум наш, долаючи природу,

Примушує до стриманості в тузі,

Щоб і себе не забували ми.

Тому-то і взяли ми за дружину

Сестру і нині нашу королеву,

Наступницю військових рубежів,

Із почуттями радості й печалі,

Із посмішкою щастя і в сльозах.

При цьому ми постійно покладались

На вашу мудрість. За поради ваші

І схвалення спасибі вам усім.

Тепер про інше: юний Фортінбрас,

Який нас не шанує і вважає,

Що після того, як помер наш брат,

Прийшло в занепад наше королівство,

Так високо занісся у думках,

Що нам набрид вимогами своїми

Йому у володіння повернути

Ті батьківські наділи, що по праву

Здобув собі наш брат. Усе про це.

Тепер про нас і суть цього зібрання.

Тут нами сповіщається листом

Король норвежців, дядько Фортінбраса,

Що в немочі, можливо, і не чув

Про задуми племінника-вояки.

Ми просимо його покласти край

Цим задумам, бо набирають військо

З його підданих і з його казни

Утримують. Листа ми доручаєм

Корнелію везти і Вольтіманду.

Вклонітеся старому королю.

Ніяких додаткових повноважень

Не надаєм. Тримайтеся у межах,

Дозволених статтями договору.

Поспішність доведе нам вашу ревність.

 

   К о р н е л і й  і  В о л ь т і м а н д

Завжди готові виявить її.

 

                   К о р о л ь

А ми й не сумнівались. Добра путь!

 

      Вольтіманд і Корнелій ідуть геть.

 

Що хочеш ти сказати нам, Лаерте?

Прохання є у тебе? В чому суть?

Хоч би із чим звернувся ти до трону,

Завжди свого доб`єшся. Кожен раз

Твоїм проханням ідемо назустріч.

Не стільки годить серцю голова,

Не так рука прислужує вустам,

Як данський скіпетр батькові твоєму.

Чого ти хочеш?

 

                   Л а е р т

                                Дозволу просив би

До Франції невдовзі повернутись.

Приїхав я звідтіль, щоб взяти участь

У вашій коронації, але,

Обов`язок свій виконавши, знову

Туди душею лину і прошу,

Схиляючись покірно, відпустити.

 

                    К о р о л ь

А що нам скаже батько твій, Полоній?

 

                  П о л о н і й

Володарю, мені він надокучив

Настійливими просьбами, і я

Благословив, хоч дуже неохоче.

Прошу і вас дозволити від`їзд.

 

                    К о р о л ь

Не суперечу; в добрий час, Лаерте!

Та не розтрачуй молодість дарма.

А як наш Гамлет, милий наш племінник?

 

                    Г а м л е т

                     ( на бік )    

Племінник – так, але ніяк не милий.

                

                    К о р о л ь

Твоє обличчя знову в чорній хмарі?

 

                    Г а м л е т

О ні, занадто сонячне невчасно.

 

                К о р о л е в а

Чи не доволі супитись, як ніч?

Ми хочемо в очах побачить приязнь.

Не опускай додолу їх, немов

Ти батькові сліди шукаєш в праху.

Такий закон: усе живе вмира,

Коли у вічність відійти пора.

 

                    Г а м л е т

Такий закон.

                 К о р о л е в а

                          Що ж, Гамлете, тоді

Тобі здається дивним в цій біді?

 

                    Г а м л е т

Ні, не здається. Так воно і є.

Не хочу я того, що лиш здається.

Ні темний плащ, ні чорний одяг мій,

Ні дихання хрипке, ні сліз потоки,

Ні блідість, ні пригніченість моя –

Свідоцтва безсумнівного страждання –

Не можуть душу висловить мою.

Усе це – тільки способи здаватись

Страждальником, їх можна і зіграти.

А справжній сум цурається прикрас

І сліз не виставляє напоказ.

                    К о р о л ь

Відрадно бачить, Гамлете, як щиро

Сумуєш ти за батьком, що помер.

Та батько твій так само втратив батька,

А той – свого. Обов`язок синів

На певний строк знаходитись в печалі.

Але її триматися уперто,

Повір, це – нерозумно й нечестиво.

Скорбота ця не личить чоловіку

І вказує на недостатню віру,

На душу нестійку, немудрий розум

І серце непокірне і сліпе.

Якщо для нас що-небудь неминуче

І, отже, з кожним трапитись повинне,

Чи варто нам тому чинити опір

І ремствувать? Це перед небом – гріх.

Це – гріх перед єством, перед померлим

І розумом, який вже примирився

Із долею батьків і споконвіку,

Від першого покійника донині,

Все виправдав давно: «Так мусить буть!» 

Тож кинь свою печаль і нас за батька

Тепер вважай. Нехай почує світ,

Що ти з усіх найближчий до престолу,

Що ми тебе даруємо любов`ю

Не меншою, ніж міг би справжній батько.

Що ж до надій продовжити навчання

У Віттенбергу, мусимо сказати,

Що плани зовсім нам не до душі.

Ми просимо: роздумай, залишися

На втіху нам усім у Ельсінорі,

Як наш найближчий родич, друг і син.

 

                 К о р о л е в а

Мене просить даремно не примушуй.

Залишся тут, не їдь у Віттенберг!

 

                    Г а м л е т

Ну, що ж? Бажанням вашим підкоряюсь.

 

                    К о р о л ь

Ось відповідь і гідна, і покірна!

Наш дім – твій дім. Ходімо, королево.

Синовньою поступливістю Гамлет

Вніс посмішку у серце, в знак якої

Рахунок наших кубків заздоровних

Хай хмарам оголошує гармата

І гул небес над королівським кубком

Земні громи повторюють. Ходім.

 

        Усі, крім Гамлета, ідуть геть.

 

                    Г а м л е т

О, тільки б ти, моє тужаве тіло,

Могло розтануть, відлетіти, зникнуть!

О, тільки б наш предвічний не назвав

Гріхом чи не найтяжчим самогубство!

Яким нікчемним, підлим і дурним

Мені здається все, що є на світі!

Яка мерзота! Мов забутий сад,

Без догляду зарослий бур`янами,

Так цілковито й неподільно світ

Тепер заполонили злоба й дикість.

Як швидко все це трапитись могло!

Два місяці, як вмер… Ще й двох не буде.

Такий король! Неначе Аполлон

З сатиром поруч; нічого й рівняти.

Він матір так любив, що навіть вітру

Не дозволяв дихнути їй в лице.

Вона й сама тягнулася до нього,

Немов жага у неї лиш зростала

Від вгамування. А всього за місяць…

Жінки, жінки, ім`я вам – віроломство!

Ще навіть черевики не стоптала,

В яких ішла за гробом чоловіка

В сльозах, як Ніобея. І вона –

О боже, звір, що розуму не має,

Скучав би довше! – вже дружина дядька,

Який з моїм покійним батьком схожий,

Як я із Геркулесом. Через місяць!

Та навіть сіль від лицемірних сліз

З повік її червоних ще не зникла,

Як вийшла заміж. О, мерзенний поспіх –

Так вдаритись у кровозмісний блуд!

Ні, більше нам не бачити добра.

Замовкни, серце, треба причаїтись.

 

 Входять Г о р а ц і о,  М а р ц е л л  і   Б е р н а р д о.

 

                      Г о р а ц і о 

Привіт вам, принце!

 

                    Г а м л е т

                                     Радий вас побачить,

Гораціо! Чи вірити очам?

 

                  Г о р а ц і о

Так, справді я, ваш вірний раб до гроба.

 

                    Г а м л е т

Який же раб! Таж ми – товариші.

Що привело і вас із Віттенберга? –

А вас зовуть Марцелл?

 

                 М а р ц е л л

                                   Мій принце, так.

                    Г а м л е т

Я радий вас зустріти.

                ( до Бернардо )         

                                      Добрий вечір. –

                 ( до Гораціо )

Так що вас привело із Віттенберга?

 

                  Г о р а ц і о

Моє байдикування, принце мій.

 

                    Г а м л е т

Вас ледарем і ворог не назвав би,

То ви не зводьте наклепи на себе

І вірить не примушуйте мене

У ці казки. Ви зовсім не гульвіса.

У вас, напевне, справи в Ельсінорі?

Тут вас навчать пияцтву.

 

                  Г о р а ц і о

                                           Я приїхав

На похорон, коли ваш батько вмер.

 

                    Г а м л е т 

Не надсміхайтесь, друже, наді мною.

Хотіли ви сказати – на весілля?

 

                  Г о р а ц і о

Так, швидко ваша мати вийшла заміж.

 

                    Г а м л е т

Ощадливість, мій друже! Кращі страви

Від поминок пішли на шлюбний стіл.

О, краще б я зустрівся у раю

Із ворогом, ніж день такий зустріти!

Мій батько! Як живий переді мною!

 

                  Г о р а ц і о

Де, милий принце?

 

                    Г а м л е т

                                  У очах душі.

                  Г о р а ц і о

Я пам`ятаю: справжній був король.

 

 

                    Г а м л е т

Він був людина справжня; вже такого

Не бачити нам більше короля!    

 

                  Г о р а ц і о

Мій принце, він з`являвся уночі.

 

                    Г а м л е т

З`являвся? Хто?

 

                  Г о р а ц і о

                           Король, ваш батько.

 

                    Г а м л е т

                                                 Батько?

                  Г о р а ц і о

Мій принце, почекайте, не дивуйтесь.

Послухайте, що я вам розкажу,

Собі у свідки взявши офіцерів,

Про те, що бачив.  

 

                    Г а м л е т

                                 Швидше говори.

                  Г о р а ц і о

Дві ночі поспіль офіцерам цим,

Бернардо і Марцеллу, в караулі,

У темряві й безмовності нічній

З`являлося видіння. Невідомий,

Озброєний із ніг до голови,

І сущий батько ваш, величним кроком

Повз них проходив. Тричі він пройшов

Перед очима, сповненими жаху,

На відстані руки; вони ж стояли,

Мов громом вражені, німі й заціпенілі.

Про це вони розповіли мені,

Поклявшись все тримати в таємниці.

На третю ніч я з ними став на варту

І можу все підтвердити дослівно:

У той же час пройшла та сама тінь.

Вона і наш король покійний схожі,

Як дві руки.

                    Г а м л е т

                        Де трапилося це?

 

                  М а р ц е л л

За стінами, на площі перед замком.

 

                    Г а м л е т

Ви з ним не говорили?

 

                  Г о р а ц і о

                                       Говорив,

Та він не відповів. Коли ж удруге

Проходив він, тоді мені здалося,

Що він готовий був заговорить;

Але якраз почав кричати півень,

І він при цьому звуку відсахнувся

І зник з очей.  

                    Г а м л е т

                         Не знаю, що і думать.

 

                  Г о р а ц і о

Життям ручуся, принце, все це – правда.

Ми мусили про все сказати вам.

 

                    Г а м л е т

Так, так… Та я збентежений. Чекайте,

Сьогодні хто на варті?

 

        М а р ц е л л  і  Б е р н а р д о 

                                      Принце, ми.

                    Г а м л е т

Ви кажете – озброєний?

 

        М а р ц е л л  і  Б е р н а р д о

                                          Цілком.

                    Г а м л е т

Від голови до ніг?

        М а р ц е л л  і  Б е р н а р д о

                                  В шоломі й латах.

                    Г а м л е т

Так ви його не бачили обличчя?

 

                  Г о р а ц і о

Чому ж? Він був із піднятим забралом.

 

                    Г а м л е т

Він виглядав похмурим?

 

                  Г о р а ц і о

                                         Ні, дивився

Скоріше із печаллю, аніж з гнівом.

 

                    Г а м л е т

І був блідий обличчям чи багровий?

 

                  Г о р а ц і о

Блідий, мов сніг.

 

 

                    Г а м л е т

                                Дивився він на вас?

                  Г о р а ц і о

Дивився пильно.

                    Г а м л е т

                               Жаль, що я не бачив!

                  Г о р а ц і о

Він вас вжахнув би, принце.

 

                    Г а м л е т

                                           Що ж, можливо.

Як довго він проходив перед вами?

 

                  Г о р а ц і о

Я б міг до сотні вільно полічити.

 

        М а р ц е л л  і  Б е р н а р д о

Ні, довше, довше.

                  Г о р а ц і о

                                При мені не довше.

                    Г а м л е т

Із бородою сивою?

 

                  Г о р а ц і о

                                    Не зовсім.

Як за життя, ледь-ледь із сивиною.

 

                    Г а м л е т

Я з вами стану на ніч. Може статись,

Він знову прийде.

 

                  Г о р а ц і о

                                 Прийде неодмінно.

                    Г а м л е т

Якщо він прийде в батьковій подобі,

Я з ним заговорю, хоча б мені

Вуста нечиста сила заліпила.

А вас прошу, як досі ви мовчали,

Так далі зберігайте таємницю,

І хоч би що вночі із нами сталось,

Шукайте в цьому зміст, але мовчіть.

За дружбу відплачу. Тепер прощайте!

Я вийду десь опівночі до вас,

Щоб стать на чати.

                         У с і

                                   Ваші слуги, принце.

                    Г а м л е т

Не слуги ви, а друзі. Прощавайте!

 

          Всі, окрім Гамлета, ідуть геть.          

Дух батьківський у латах! Кепська справа;

Щось тут не так. Скоріше би стемніло!

Терпи й надійся: скільки б не ховали

Діяння темні, їх таємний слід

Колись таки та з`явиться на світ.

 

              ( Іде геть.)