Олександр Грязнов
поет - перекладач
БІОГРАФІЯ
Цей сайт присвячений творчості поета і перекладача, чиє ім`я мало кому відоме. Але творчий доробок його настільки об`ємний і шлях у літературу настільки не типовий, що вони варті уваги шанувальників української поезії.
Грязнов Олександр Андрійович народився 8 червня 1940 року в місті Пирятині Полтавської області над прозорим і тихим Удаєм, де прожив свої перші двадцять років. Ріс і виховувався в сім`ї діда по материнській лінії Євмена Мироновича Горіздри, нащадка козацького роду. Російське ж прізвище успадкував від батька, Андрія Інокентійовича Грязнова, геолога і альпініста, який воював на Кавказі і був одним із тих сміливців, хто в лютому 1943 року за наказом командування зняли з найвищої точки Європи – двоголового Ельбруса – фашистські знамена і встановили червоні. Саме тоді Андрієм Грязновим були написані слова «Баксанської пісні», яку і досі співають альпіністи і туристи. Батько загинув у 1949 році в горах Середньої Азії, де він працював у геологічній експедиції.
Студентські роки Олександра Грязнова пройшли у прекрасному, висококультурному місті Львові, де з 1960 по 1965 рік він навчався у
Політехнічному інституті. Писати вірші він почав іще в школі, але тільки в інституті вийшов з ними на люди. Писав епіграми і жартівливі присвяти друзям, віршовані підписи до фотографій і карикатур у студентських «бойових листках», вірші для факультетської стінної газети і для команди КВК. А для душі писав ліричні вірші.
Але здобутий фах інженера-геодезиста, незважаючи на його романтику, був надто далеким від поезії. До того ж одруження, народження синів, необхідність заробляти на хліб насущний не часто дозволяли писати. Робота з нескінченними роз`їздами не залишала часу для поезії. Дев`ять років працював О. Грязнов на польових геодезичних роботах. Лише після переходу на викладацьку роботу в технікум транспортного будівництва з`явилася можливість коли-не-коли братися за олівець.
Іще одна суттєва обставина позначилася на творчості Олександра Грязнова: практично тридцять років він писав вірші російською мовою. Помітних успіхів це йому не принесло, але дало можливість досконало оволодіти поетичним ремеслом. Лише після проголощення незалежності України Олександр Грязнов почав писати рідною мовою і нарешті зрозумів, що тільки нею він може висловити усе, що накипіло на серці.
Трохи згодом він спробував робити переклади класичної російської поезії, намагаючись безпосереднім порівнянням з кращими її зразками довести перш за все собі безмежні можливості української мови.
Друкуватися О. Грязнов почав напередодні свого шестидесятиріччя. У №5-6 журналу «Всесвіт» за 1999 рік був надрукований його переклад пушкінського «Скупого лицаря», а у №1-2 журналу «Дніпро» за 2000 рік – підбірка з дванадцяти віршів під загальною назвою «Душі моєї фотознімки». Такий пізній дебют, як не дивно, поклав початок плідній поетичній і перекладацькій праці. Досить об`ємні підбірки віршів Олександра Грязнова друкувалися ще на сторінках журналів «Дзвін», «Вітчизна», «Райдуга», «Коледжанин» та у газетах різного рівня. 2005 року вийшла друком перша книга його віршів «Якщо вже так судилося мені…», а 2009 року – книга «На мілині життя у морі часу» загальним обсягом біля шестисот віршів.
Перекладацький доробок Олександра Грязнова ще об`ємніший. Він переклав українською мовою один роман, двадцять два драматичних твори, десять поем і біля трьохсот віршів російських і англійських поетів.
На цьому сайті ми даємо бажаючим можливість ознайомитися з віршами і перекладами, що вже були опубліковані у шести виданих автором книгах і мають захист авторського права. На жаль, досі не опубліковані вісім із чотирнадцяти перекладених О. Грязновим п`єс В. Шекспіра і весь його сонетарій (за винятком 17 сонетів, надрукованих «Літературною Україною» №45 від 26 листопада 2015 року). Не опублікований і переклад роману М. Лермонтова «Герой нашого часу».
Олександр Грязнов закінчив трудову діяльність, відпрацювавши 35 років викладачем геодезії і маркшейдерської справи у Київському технікумі транспортного будівництва і підготувавши сотні спеціалістів, що внесли значний вклад у будівництво київського метрополітену і багатьох інших об`єктів. А діяльність його, як поета і перекладача, продовжувалась до кінця життя. 11 червня 2021 року серце Олександра Андрійовича перестало битись через ускладнення після коронавірусу. Похований поет у м.Вишгороді.
Якщо його творчість не залишить Вас байдужими, порадьте своїм друзям зайти на цей сайт і ознайомитися з нею. Адже поет пише для того, щоб його читали.