Може, трохи запізно починає Олександр Грязнов свій поетичний розгін. Але хто знає, де той стартовий розбіг, який приводить автора до успіху? Як на мене – Олександр Андрійович уже давно на тій дорозі, що називається творенням. І хоч за плечима професія геодезиста, педагогічна діяльність, але вже багато-багато років серцем він повернутий до літератури.

           Автор вправний у слові, оригінальний в думці. Читаючи його вірші, я ловлю себе на відчутті: ось від цього рядка і я б не відмовився. Думаю – це висока оцінка. А для прикладу наводжу лише частину строфи:

 

                                      Хто скаже нам усім палке й правдиве Слово?

                                      Боюсь, що не поет. Потрібен Прометей.

 

           Поет знаходить свою музу в тривогах і болях рідної землі. Його гнітить неправда і підступність, які наче спрут огортають рідну матір-Україну. Тому так пекуче звучить питання:

                                            Хто ми, розумні і дурні,

                                            Такі однакові і різні,

                                            Згуртовані в години грізні,

                                            Роз`єднані у мирні дні?

 

            Іноді вірші з оголеним відчуттям добра і зла межують з плакатністю. Автор постійно реагує своїм словом на події дня. Однак, це не виглядає як інформаційний виклад цих подій, а в більшості переростає в поетичне узагальнення. Ось дивіться, як сміливо, образно і справедливо сказано:

                                             Щоб не дістать по спині костуром,

                                             Не знать принижень і образ,

                                             Любіть Росію краще осторонь,

                                             Бо так безпечніше для вас.

 

              В Олександра Андрійовича завидний словниковий запас. Він віднаходить призабуті, але, як мовиться, смачні слова, що змушують той чи інший рядок задзвеніти. Дотримуючись традиційної манери писання, автор винахідливий в пошуках рим та мелодики вірша. Написане легко читається і сприймається без тих ребусів, які в багатьох випадках не може розгадати не тільки читач, але й сам автор.

              Ловлю себе на думці, що цитувати його рядки я міг би дуже багато.

             Доробок поета досить об`ємний. Найзручніше, як на мене, автор почувається в соціально напруженій поезії. Однак, він цікавий і в інтимній та побутовій ліриці. Поет не позбавлений самоіронії. Це дуже цінна риса не тільки у творчості, але й в житті.

 

                                             Я вірив серцю і любові,

                                             Гадав – не буде їй кінця,

                                             Як неоглядності Дніпровій,

                                             Або фантазії митця.

                                             Та все дарма: міліє річка,

                                             Себе вичерпує талант.

                                             Пройшла любов, лишилась звичка…

                                             І це – не гірший варіант.

 

               Пробує поет себе і в пісенній творчості. Іноді автор збивається на надмірне філософствування, повчання, до яких в поезії треба відноситись обережно. Думаю, що він міг би себе знайти і в сюжетному вірші. Але це вже не вада, а дружні побажання.

                Вихований і виколисаний благодатною Полтавською землею, Олександр Грязнов уміє тонко помічати і фіксувати порухи природи і душі.

 

                                               Мов квітка білої лілеї,

                                               Душа у пуп`янку дріма.

                                               Не треба тиснути на неї –

                                               Вона розкриється сама.

 

              Душа поета розкрита до спілкування з тобою, шановний читачу. Візьми в руки цю книжку, прочитай рядки митця з блискавкою в серці. Я впевнений, що вони і тобі додадуть світлості, сміливості та доброти.

 

 

Вадим Крищенко,

поет, заслужений діяч мистецтв України.