ЧАСТИНА ПЕРША
ДІЙОВІ ОСОБИ
К о р о л ь Г е н р і х Ч е т в е р т и й.
Г е н р і х, принц Уельський,
Д ж о н, принц Ланкастерський, сини короля.
Г р а ф В е с т м о р л е н д.
С е р У о л т е р Б л е н т.
Т о м а с П е р с і, граф Вустер.
Г е н р і х П е р с і, граф Нортумберленд.
Г е н р і х П е р с і, на прізвисько Готспер – Гаряча Шпора, його син.
Е д м у н д М о р т и м е р, граф Марчський.
Р і ч а р д С к р у п, архієпіскоп Йоркський.
А р ч и б а л ь д, граф Дуглас.
О у е н Г л е н д а в р.
С е р Р і ч а р д В е р н о н.
С е р Д ж о н Ф а л ь с т а ф.
С е р М а й к л, друг архієпіскопа Йоркського.
П о й н с.
Г е д с г і л.
П е т о.
Б а р д о л ь ф.
Л е д і П е р с і, дружина Готспера і сестра Мортимера.
Л е д і М о р т и м е р, дружина Мортимера і дочка Глендавра.
М і с т р і с К у і к л і, трактирниця в Істчіпі.
Л о р д и, о ф і ц е р и, ш е р и ф, б у ф е т н и к, т р а к т и р н і с л у г и,
к о р и д о р н і, в і з н и к и, п р о ї ж д ж і та п о ч е т.
Місце дії – Англія початку п`ятнадцятого століття.
Дія перша
СЦЕНА 1
Лондон. Тронна зала в палаці.
К о р о л ь Г е н р і х сидить на троні, його оточують
принц Д ж о н Л а н к а с т е р с ь к и й, граф В е с т м о р л е н д,
с е р Р і ч а р д В е р н о н, с е р У о л т е р Б л е н т і почет.
К о р о л ь
Стомившись від бунтів і заворушень,
Бажаємо ми спокою і миру
Для готувань майбутньої війни –
Тепер на чужині, в краях далеких.
Нехай вітчизна не кривавить вуст
В крові своїх синів. Хай меч війни
Не борознить поля. Нехай підкови
Не топчуть квітів. Хай бійці її,
Що донедавна сходились у битвах
Громадських чвар і внутрішніх усобиць,
Не дивляться вороже брат на брата,
Немов недобрі зорі в небесах.
Віднині земляки, знайомі, друзі
Нехай в одному напрямі ідуть.
Клинок війни, як ніж в подертих піхвах,
Не ранить хай господаря свого.
Мета у нас одна – Господній гроб.
Єднаймось для хрестового походу!
Ми наберемо рушення з англійців.
Іще в утробах матерів їх руки
Хрестом побожно склались для присяги
Мечем звільнити ту священу землю,
Що береже сліди від ніг Ісуса,
Який аж за чотирнадцять віків
До наших днів пішов на хресну муку.
Хоч ми вже рік говоримо про справу,
Та зрушити не можем ні на крок.
Скажіть мені, що вирішила вчора
З цього питання рада, Вестморленде?
В е с т м о р л е н д
Якраз ми говорили про податки
На ці потреби, як прийшла з Уельсу
Недобра звістка: мужній Мортимер,
Вождь герфордширців, взятий у полон
Розбійницькими бандами Глендавра.
Порубано до тисячі солдат.
І так над їх тілами поглумились
Жінки валлійські, що й казати сором.
К о р о л ь
Невже ця звістка здатна перервати
Турботи про задуманий похід?
В е с т м о р л е н д
На жаль, для нас ця прикрість не єдина.
Зійшлись у свято Здвиження у битві
Під Гольмедоном славний Гаррі Персі,
Відважний Готспер, з доблесним шотландцем,
Уславленим і сильним Арчібальдом.
Напевне, бій був довгий і кривавий,
Про що судити можна зі стрільби.
Чим закінчилась битва, невідомо.
Гінець помчав до нас у розпал бою,
Не дочекавшись наслідків його.
К о р о л ь
Ось перед вами сер Уолтер Блент.
Він тільки-но з коня і весь в пилюці.
Привіз він звістку: Дугласа розбито.
Він бачив на рівнині гольмедонській
Солдат шотландських кілька тисяч трупів.
Є також офіцерські серед них.
Потрапили до Персі у полон
Мордейк, граф Файфський, Дугласа наступник,
Етол і Муррей, Ангус і Ментейс.
Багата здобич, чи не правда, брате?
Прекрасна перемога! Чи не так?
В е с т м о р л е н д
І принц би міг хвалитися такою.
К о р о л ь
Слова твої засмучують мене.
Давно вже заздрю я Нортумберленду,
Тому що має доблесного сина,
Чиє ім`я у слави на вустах.
Улюбленець удачі, гордість віку,
Немов найвище дерево у лісі,
На голову він вищий за усіх.
А в той же час безслав`я і розпуста
Плямують сину нашому чоло.
Якби я вірить міг, що у колисці
Вночі синів нам фея підмінила
І що моє дитя зоветься Персі,
Тоді як син його – Плантагенет!
Та краще не роз`ятрювати рани…
Чи чув ти про зухвалість переможця?
Ти знаєш, він мені не віддає
Захоплених у битві полоненних
І на словах з гінцем переказав,
Що тільки графа Файфського віддасть?
В е с т м о р л е н д
Намовив так зробити дядько Вустер,
Який де зможе, там і шкодить вам.
Ось Готспер і викрикує, мов півень,
І підіймає гребінь догори.
К о р о л ь
За ним послав я, щоб зробить догану.
Та доведеться знову нам відкласти
Похід хрестовий на Єрусалим.
(Піднімається з трону.)
У середу нарада у Віндзорі.
Ти сповісти про це шановних лордів,
А сам негайно повертайсь назад.
У нас багато справ, які у гніві
Не варто обговорювати нам.
В е с т м о р л е н д
Усе зроблю як треба, мій король.
Сурми.
Всі ідуть.
СЦЕНА 2
Лондон. Кімната принца Генріха.
Входять назустріч один одному п р и н ц
Г е н р і х і Ф а л ь с т а ф.
Ф а л ь с т а ф. Котра година, Гаррі?
П р и н ц. У тебе мозок так заплив жиром від старого хересу, розстібання жилета після вечері і хропіння на ослоні, що ти питаєш зовсім не про те, що тебе цікавить. Навіщо тобі знати час? Інша справа, якби години були чарками з вином, хвилини – смаженими каплунами, цокання маятників – балачками служниць, циферблати – вивісками борделів, а сонце на небі – рудою, гарячою дівкою. А то яке тобі діло до часу?
Ф а л ь с т а ф. Ти кажеш чистісіньку правду, Гаррі. Ми, спорожнювачі чужих гаманців, живемо скоріше за місяцем, аніж за сонцем. І я прошу тебе, голубе, коли зробишся королем, - хай береже Господь твою милість, - я хотів сказати твою величність, тому що милості тобі не буде…
П р и н ц. Невже не буде?
Ф а л ь с т а ф. Не буде навіть на молитву перед сніданком.
П р и н ц. Ну, так що ти хотів сказати? Коротше!
Ф а л ь с т а ф. Так от, голубе, коли ти станеш королем, потурбуйся, щоб нас, лицарів ночі, не називали грабіжниками серед білого дня. Хай величають нас лісничими місяця або кавалерами нічного мороку. Хай приписують нам високі спонуки, оскільки ми, як і море, керуємось положенням місяця на небі і грабуємо під його охороною.
П р и н ц. Дуже доречні міркування. В долі награбованого такі ж припливи і відпливи, як на морі. Наприклад, приплив золота в понеділок, після грабунку, змінюється його відпливом у вівторок, після наповнення шлунку. То обміління тебе спускає зі сходів шинку, то повінь тебе підносить на верхівку шибениці.
Ф а л ь с т а ф. Клянусь богом, це правда. А чи не правда, що моя шинкарка – ласий шматочок?
П р и н ц. Солодка, як мед, старий хвалько. А чи не правда, міцна штука – куртка зі шкіри буйвола?
Ф а л ь с т а ф. Цур тобі, божевільний. Що це за жарти та дотепи? На який мені біс буйволяча куртка?
П р и н ц. А на якого диявола мені шинкарка?
Ф а л ь с т а ф. Ти ж не раз її кликав, щоб звести рахунки.
П р и н ц. Хіба я хоч раз вимагав, щоб ти сплатив свою частку?
Ф а л ь с т а ф. Віддаю тобі належне: там ти за все платив сам.
П р и н ц. І там, і всюди, доки в мене були гроші; а коли не вистачало, мені відкривали кредит.
Ф а л ь с т а ф. І ти користувався ним, як спадкоємець престолу. До речі, скажи, невже у Англії не відмінять шибениці, коли ти станеш королем? Невже іржаві ланцюги Закону будуть, як і зараз, стримувати молоду заповзятливість? Будь ласка, коли станеш королем, не вішай жодного злодія.
П р и н ц. Добре. Це будеш робити ти.
Ф а л ь с т а ф. Справді? Чудово. Я буду справедливим суддею.
П р и н ц. Ось ти вже й розсудив неправильно. Ти будеш вішати злодіїв, а не судити, будеш катом, а не суддею.
Ф а л ь с т а ф. І за те дякую, Гаррі. Мені все до душі: чи служити наглядачем у твоїй тюрмі, чи охоронцем твого гардероба.
П р и н ц. Щоб діставати одяг з мого плеча?
Ф а л ь с т а ф. Або з плеч повішених. Та давай про інше. Я сьогодні якийсь кислий, як старий кіт або ведмідь на ланцюгу.
П р и н ц. Або як беззубий лев? Або як лютня закоханого?
Ф а л ь с т а ф. Або як сопіння лінкольнширської волинки.
П р и н ц. Або як протухлий заєць, або як нудота Мурфільдських боліт.
Ф а л ь с т а ф. Ти любиш несподівані порівняння, і все ж ти незрівнянний, найнегідніший і наймиліший із усіх принців на світі. Але не спокушай мене більше, Гаррі. Хотів би я знати, де нам з тобою купити добре ім`я. Днями мене через тебе лаяв на вулиці один королівський радник. Він говорив дуже мудро, та я не слухав його. А він говорив грунтовно. І, що істотно, при свідках.
П р и н ц. Як у Святому письмі. Мудрість підносить свій голос на вулиці, та ніхто не слухає її.
Ф а л ь с т а ф. У тебе дурна звичка перекручувати тексти. Ти можеш спокусити і святого. Ти, Гаррі, загубив мою душу, хай пробачить тобі бог. До знайомства з тобою я був невинним. А тепер, правду кажучи, я не набагато кращий за найбільшого нечестивця. Я повинен змінити своє життя, і я його зміню, клянусь честю; хай мене назовуть мерзотником, якщо не зміню. Жоден принц на світі не примусить мене загубити мою душу.
П р и н ц. Де б нам добути грошей на завтрашній день, Джеку?
Ф а л ь с т а ф. Де хочеш, брате, я буду разом з тобою. Плюнь мені межи очі і назови мерзотником, якщо я тебе зрічусь.
П р и н ц. Добре ж ти каєшся! Від приступу благочестя знову до грабежу.
Ф а л ь с т а ф. Що вдієш, Гаррі? Таке моє призначення. Кожному – своє.
Входить П о й н с.
А ось і Пойнс. Зараз ми дізнаємось, чи не вистежив Гедсгіл щось новеньке. О, якби на світі існувала справедливість, у пеклі не знайшлось би достатньо гарячого місця для нього. Він найбільший негідник з усіх, які будь-коли перестрівали на дорозі чесних людей.
П р и н ц. Вітаю, Неде!
П о й н с. Добридень, Гаррі. Ну, що говорить наш синьйор Каяття? Як поживає сер Джон Солодкий Херес? Як змовився ти, Джеку, з чортом відносно своєї душі, яку ти йому продав Страсної п`ятниці за чарку мадери і шмат холодного каплуна?
П р и н ц. Сер Джон не порушить слова. Чорт одержить своє. Джек вірний заповіді: дияволу – дияволове.
П о й н с. То він загубить свою душу, дотримавши слова.
П р и н ц. А інакше він загубить свою душу, обдуривши чорта.
П о й н с. Слухайте-но, брати мої: завтра вранці, о четвертій, треба бути на Гедських горбах. Там пройдуть богомольці з багатими дарами до Кентербері і купці з грошима й товарами в Лондон. Я дістав для вас маски, а коні у вас свої. Чекаючи нас, Гедсгіл заночує в Рочестері. Завтра ми вечеряємо в Істчіпі – вся ця витівка безпечна, як сон після обіду. Учасникам я забезпечу повні кишені грошей, тим, хто ухилиться, бажаю гойдатись на шибениці.
Ф а л ь с т а ф. Запам`ятай, Едуарде: якщо я затримаюсь вдома і не піду з вами, я вас повішу за те, що ви пішли.
П о й н с. Невже, свиняча тушо?
Ф а л ь с т а ф. Гаррі, а ти з нами?
П р и н ц. Щоб я став злодієм? Щоб я грабував? Та ні за що на світі!
Ф а л ь с т а ф. Де ж твоя чесність, твоя мужність і почуття дружби? Не знаю, чи є в тобі королівська кров, якщо ти не можеш здобути десяти шилінгів королівського карбування.
П р и н ц. Ну добре, хоч раз у житті зроблю дурницю.
Ф а л ь с т а ф. Оце ти вірно вирішив.
П р и н ц. Ні, будь що буде, а я лишаюсь вдома.
Ф а л ь с т а ф. Ну то я, клянусь честю, зроблюсь державним зрадником, коли ти станеш королем.
П р и н ц. Як хочеш.
П о й н с. Сер Джоне, залиш мене з принцем наодинці. У мене для нього є такі докази, що він поїде.
Ф а л ь с т а ф. Добре. Хай надасть тобі бог переконливості, а йому розуміння того, що справжній принц може для забави зробитись підробним злодієм: треба ж у наш печальний час чимось підняти дух. Прощавайте. Ви знайдете мене в Істчіпі.
П р и н ц. Прощай, запізніла весно! Прощай, бабине літо!
Фальстаф іде геть.
П о й н с. Послухай, милий Гаррі, поїдьмо з нами завтра: я задумав жарт, але один з ним не впораюсь. Фальстаф, Бардольф, Пето і Гедсгіл пограбують тих людей, яких вистежили, але нас із тобою при цьому не буде. А коли вони захоплять здобич, ми нападемо на них і віднімемо її. Це буде чудово, даю голову на відріз.
П р и н ц. Але як нам відокремитись від них?
П о й н с. Ми виїдемо раніше або пізніше і призначимо їм місце зустрічі. Але не з`явимось туди, і тоді вони самі візьмуться до справи. Як тільки вони доведуть її до кінця, ми нападемо на них.
П р и н ц. Але ж вони впізнають нас по конях, одягу і зброї.
П о й н с. Коней вони не побачать, бо я прив`яжу їх у лісі. Маски ми змінимо, а одяг прикриємо плащами: я вже їх приготував.
П р и н ц. Я боюсь, що нам їх не подолати. Їх четверо.
П о й н с. Двоє з них боягузи, яких світ не бачив. Вони втечуть відразу. А третій захищається, поки це безпечно. Вся забава не в цьому. Головне, що буде нам брехати за вечерею цей шахрай і ненажера? Ми почуємо, як зо три десятка супротивників навалилось на нього і як хоробро він відбивався. Яка насолода – викрити його брехню!
П р и н ц. Добре, я згоден. Приготуй усе необхідне і приходь за мною завтра в Істчіп. Я там буду вечеряти. Прощавай.
П о й н с. До побачення, принце. (Іде геть.)
П р и н ц
Хоч знаю вам ціну, та до пори
Я потураю вашим неподобствам.
Із сонця в цьому приклад я беру:
Воно нерідко дозволяє хмарам
Ховати від усіх свою красу,
Щоб потім ще сильніше засліпити
Раптовою появою з-за хмар.
Коли б ми святкували кожен день,
То відпочинок був би, як робота.
Та свято – рідкість, а неждана радість –
То свято, що миліше за усе.
Отож, коли я виправлюсь раптово
І припиню розпусту і гульню,
Чого ніхто від мене не чекає,
Я мимоволі спантеличу всіх.
І, дякуючи нинішнім порокам,
Іще ясніше буде, чим я став.
Так темний фон подушки відтіняє
Блиск золота, яке лежить на ній.
Порядності майбутній завдяки
Спокутую колишні помилки.
(Іде геть.)
СЦЕНА 3
Лондон. Зала нарад у палаці.
К о р о л ь Г е н р і х на троні, навкруги –
п р и н ц Д ж о н, Н о р т у м б е р л е н д, В у с т е р, Г о т с п е р,
с е р У о л т е р Б л е н т, л и ц а р і, в а р т а і п о ч е т.
К о р о л ь
Я з вами був сумирним і терплячим,
Тому і міг здаватись нерішучим,
А ви забули сором і тепер
Моє терпіння топчете ногами.
Та стережіться, я змінюсь до вас!
М`який, як пух, і, мов єлей, ласкавий
Я з вами був і право загубив
На вашу безвідмовність і повагу,
Що сила лиш за сильним визнає.
В у с т е р
Володаре, наш дім не заслужив,
Щоб силою загрожувала сила,
Якій він був опорою завжди
Для величі й піднесення.
Н о р т у м б е р л е н д
Мілорде!..
К о р о л ь
Наказую негайно вийти геть
Вам, Вустере! Недобрий блиск і виклик
В очах у вас. Занадто ви зухвалі!
Я поглядів похмурих не терплю.
Ви чуєте? Ми викличемо вас,
Коли у цьому буде необхідність.
Вустер іде геть.
(до Нортумберленда)
Хотіли ви сказати щось мені?
Н о р т у м б е р л е н д
Так, мій король. З відмовою віддати
Шляхетних гольмедонських полоненних
Усе не так, як вам доповіли.
Відмовив син, але не остаточно.
І те, що вам гінець переказав,
Прошу вважати непорозумінням.
Г о т с п е р
Я їх не відмовлявся віддавати,
А ось як це було. На меч схилившись
І дихаючи тяжко, я сидів,
Спітнілий, спраглий, стомлений від бою,
Коли до мене раптом підійшов
Якийсь ошатний лорд, немов жених.
Виблискувало брите підборіддя,
Мов поле після жнив. Тримав у пальцях
Коробочку з пахучим порошком,
Яку щоразу нюхав і чихав.
Він белькотів про щось і посміхався.
Коли ж солдати зносити взялись
Убитих, він почав на них кричати,
Щоб з трупами обходили подалі,
За вітром, бо від них, мовляв, смердить.
І тут же він, немов би мимохідь,
Розмову розпочав про полоненних,
Щоб я віддав негайно їх для вас.
Що я сказав бундючному папузі,
Не пам`ятаю. Я страждав від ран
І, втративши терпіння від шаленства,
Зневажливо і грубо відповів.
Прилизаний він був і запашний,
Як панночка. Балакав про гармати,
Про рани й барабани. Спермацет
Він вихваляв, немов найкращі ліки.
І дуже жалкував, що із землі
Бридку селітру люди добувають,
Яка, зробившись порохом, усім
Приносить смерть або здоров`ю шкодить.
І запевняв, якби не стрілянина,
То він і сам пішов би у солдати.
На цю балаканину, мій король,
Не міг відповідати я серйозно.
Тому не звинувачуйте мене,
Щоб неприємність з цим пихатим лордом
Мою любов і трон не посварила.
Б л е н т
О мій король! Обставини такі
Пом`якшують провину безумовно.
Яких би Гаррі Персі не сказав
Комусь колись в роздратуванні слів,
Та ми на них зважати не повинні,
Оскільки він відмовився від них.
К о р о л ь
Та згоден він віддати полоненних
Лише за попередньої умови,
Щоб з наших коштів виплатили викуп
За Мортимера, шурина його.
Відомо нам, що Мортимер навмисне
Солдат своїх у битві загубив,
А сам в полон потрапив до Глендавра,
Де за дружину взяв його дочку.
Навіщо нам цей підлий перебіжчик?
Навіщо витрачати нам казну
На боягуза й зрадника? Нехай
Він помирає з голоду у горах.
Клянусь, що буду ворогом вважати
Я кожного, хто зважиться мене
Просити хоч би гріш для Мортимера,
Який в бою порушив підло вірність.
Г о т с п е р
Порушив підло вірність! Та кого
Він зрадив? Чи вважається за зраду,
Що відвернулось щастя у бою?
Щоб наклепи безчесні спростувати,
Достатньо нагадати, скільки ран
Дістав він у смертельному двобою
З Глендавром! Аж годину він тривав!
Бійці, стомившись, тричі зупинялись
І воду тричі жадібно пили
Із Северна, що їхню кров гарячу
Відносив повз тремтячий очерет.
Та хто б її навмисне проливав
І жертвував собою для облуди?
Не зраджував нікого Мортимер,
Пораненим в бою не прикидався.
Нехай на нього наклепи не зводять
І зрадником підступним не зовуть.
К о р о л ь
Неправда все з початку до кінця.
Ти вигадав, що бився він з Глендавром.
(Підіймаючись.)
Тоді з таким же успіхом він міг
З дияволом зустрітись у двобою.
Тобі брехать не соромно мені?
Щоб більше я не чув про Мортимера!
Пришли мені скоріше полоненних,
А то інакше я заговорю.
Нортумберленде! Вам я дозволяю
Від`їхати із сином.
(Виходячи.)
Полоненних
Пришліть, щоб жалкувати не прийшлось!
Всі виходять, крім Готспера і Нортумберленда.
Г о т с п е р
Ні, не пришлю ані за які гроші!
За королем піду я навздогін
І все скажу йому, що накипіло,
Хоч би життя позбутись довелось.
Н о р т у м б е р л е н д
Ти збожеволів? Жовч пішла у мозок?
Не поспішай. Он дядько твій іде.
Повертається В у с т е р.
Г о т с п е р
“Щоб більше я не чув про Мортимера!”
Ні, чорт візьми, я буду говорить!
Хай згину я, коли його покину.
Готовий я свою пролити кров,
Щоб Мортимера, втоптаного в бруд,
Звести на висоту, де посідає
Англійський трон безпам`ятний король,
Проклятий і невдячний Болінброк.
Н о р т у м б е р л е н д
(до Вустера)
Ти бачиш, брате? Він як навіжений.
В у с т е р
Про що без мене говорили ви?
Г о т с п е р
Він вимагав віддати полоненних,
А я умову висунув йому,
Щоб викуп він сплатив за Мортимера.
Та тільки він почув оце ім`я,
Як затремтів увесь і зблід від злості.
В у с т е р
Не дивно, бо призначив Мортимера
Наступником іще покійний Річард.
Н о р т у м б е р л е н д
Я чув своїми вухами указ.
Було то в дні, коли король нещасний, –
Хай вибачить провини перед ним, –
Війною на Ірландію пішов.
Його назад примусили вернутись,
Щоб скинути з престолу і убить.
В у с т е р
І в смерті цій, вкриваючи безчестям,
Нас досі звинувачують чутки.
Г о т с п е р
Чекайте. Так Едмунда Мортимера
Наступником призначив справді Річард?
І ви були при цьому?
Н о р т у м б е р л е н д
Так, я був.
Г о т с п е р
Тоді я не дивуюся нічому.
Я зрозумів, чому голодну смерть
Король бажав у горах Мортимеру.
Та ви куди дивилися? Навіщо
Ви одягли корону на людину,
Яка забула вашу доброту?
Невже для того, щоб народна думка
Назвала вас поплічниками зла,
Негідними знаряддями для страти,
Немов сокира, плаха чи петля?
Ви бачите, як низько ви упали,
Що вас картає хитрий ваш король?
Невже терпіти й далі цю ганьбу?
В майбутньому нащадки не повірять,
Що люди сану вашого і крові
Могли зробити непристойну справу
(А свідок бог, що це зробили ви),
Що Річарда зірвали, мов троянду,
Щоб розвивався терен – Болінброк.
Але іще ганебніше, що зараз
Вас зневажає й проганяє геть
Той, задля кого вкрились ви ганьбою.
Та честь іще не пізно врятувати
І знов піднятись у загальній думці.
Помстіться, як належить, королю
За те, що з вами він зарозумілий.
Він спить і бачить, як би знищить вас,
Щоб з вами назавжди звести рахунки.
Іще скажу…
В у с т е р
Небоже, припини.
Пора тобі поглянути, як в книгу,
На дно душі моєї, де давно
Приховую я задум небезпечний.
Цей крок страшний, неначе перехід
По ратищу покладеного списа
Через провалля, де шумить потік.
Г о т с п е р
Та я пройду! Якщо зірвусь униз,
То можна ще із хвилями боротись.
Коли біда мчить з заходу на схід,
Дорога честі – з півночі на південь.
Хай зчепляться! Сильніш хвилює кров
На лева полювання, ніж на зайця.
Н о р т у м б е р л е н д
Про небезпечні подвиги думки
Його ураз позбавили терпіння.
Г о т с п е р
Чи вірите, я міг би задля слави
Залізти аж на місяць без страху,
Чи без вагання кинутись у прірву,
В якої дна ніхто не досягав?
Лиш бути б всюди першим і єдиним,
Ні з ким ділити славу я б не міг.
В у с т е р
Він бозна-де витає і не хоче
На землю все ж спуститися до нас.
Послухай хоч хвилиночку, небоже.
Г о т с п е р
Дозвольте, дядьку…
В у с т е р
Ось що я скажу:
Шотландських полоненних…
Г о т с п е р
…не віддам я.
Не дам, хоч би залежало від цього
Його душі спасіння.
В у с т е р
Почекай.
Ти слова не даєш мені сказати.
Йому шотландців, справді, не давай.
Г о т с п е р
І не віддам, не сумнівайтесь в цьому.
Він Мортимера викупить не хоче
І згадувать його заборонив.
Та я прийду до нього серед ночі
І прокричу ненависне ім`я
Йому над вухом. Ні! Навчу я краще
Ім`я опальне вимовлять шпака
І королю, щоб злився, подарую.
В у с т е р
Небоже, слухай. Дай сказати слово.
Г о т с п е р
Зрікаюсь я віднині всіх бажань,
Крім одного: помститись Болінброку,
Його постійно злити і скубти.
А молодий бешкетник, принц Уельський,
Діждеться ще від мене. Я б його
Втопив у кухлі пива, та боюся,
Що цим лише потішу короля.
В у с т е р
Прощай, небоже. Потім поговорим,
Коли ти заспокоїшся цілком.
Н о р т у м б е р л е н д
Яка оса ужалила тебе,
Що розкричався ти, неначе баба,
І слухати не хочеш слів чужих?
Г о т с п е р
Коли про короля заходить мова,
Я весь горю, немов мене шмагали,
Чи пожалила шкіру кропива,
Чи посадили голим на мурашник.
Згадайте, як при Річарді у замку –
Забув, як зветься замок, от біда! –
У Глостерширі, де безумний Йорк
Тримав свій двір, уперше я схилив
Свої коліна перед Болінброком.
Як зветься замок? Ви якраз тоді
З ним разом прибули із Равенсберга.
Н о р т у м б е р л е н д
Не в замку Берклі?
Г о т с п е р
Так, звичайно там.
Як Болінброк до мене посміхався!
Як лестив по-собачому мені!
“Я відплачу тобі, як вийду в люди”.
“Мій Гаррі Персі!” “Милий брате мій!”
Чорти б взяли усміхнену нещирість!
Пробач мені, Господь, такі слова.
Тепер я замовкаю. Говоріть.
В у с т е р
Ми зачекати можемо.
Г о т с п е р
Мовчу.
В у с т е р
Тоді вернімось знов до полоненних.
Без викупа усіх ти відпусти.
Син Дугласа за це хай допоможе
В Шотландії солдат навербувати.
Навіщо нам вони – про це пізніше
Докладно сповіщу тебе листом.
(до Нортумберленда)
А ви, мілорде, поки він займеться
Шотландськими турботами, повинні
Умовити його преосвященство
На нашу стати сторону.
Г о т с п е р
Кого?
Єпіскопа Іоркського?
В у с т е р
Звичайно.
Він затаїв свій гнів на короля
За страченого брата, лорда Скрупа,
Що в Брістолі розстався із життям.
Бажає помсти він. І це не здогад.
Я твердо знаю те, про що кажу.
Сухого хмизу у країні вдосталь –
Потрібно тільки викресать вогонь.
Г о т с п е р
Я відчуваю, як запахло димом.
Н о р т у м б е р л е н д
Ти не сполохай здобичі, дивись.
Г о т с п е р
Коли шотландське військо з військом Йорка
З`єднаються нарешті з Мортимером,
Ми переможем. Сумніву нема.
В у с т е р
Хай буде так.
Г о т с п е р
Задумано відмінно.
В у с т е р
Проте дрімати не повинні ми.
У змові – наш єдиний порятунок.
Що б не робили ми, та все одно
Король не перестане почуватись
Нездатним розплатитись боржником.
І він не заспокоїться, допоки
Не прибере з дороги нас усіх.
Ви бачили, яким він був похмурим?
Це перші передвісники грози.
Г о т с п е р
Я вірю, ми зуміємо помститись.
В у с т е р
Прощай, небоже. Лиш не переходь
Тих меж, що я в листі тобі окреслю.
Настане час – приїду до Глендавра
І Мортимера. Там влаштуєм збір
І Дугласових і твоїх загонів.
Прийшла пора узяти нашу долю
Із королівських рук до власних рук.
Н о р т у м б е р л е н д
Я вірю в успіх. Будь щасливий, брате.
Г о т с п е р
Прощайте. Я не матиму спокою,
Аж поки військ не поведу до бою.
Ідуть геть.
Дія друга
СЦЕНА 1
Рочестер. Заїжджий двір.
Входить в і з н и к з ліхтарем.
В і з н и к (позіхаючи). О-хо-хо! Певно, вже четверта ранку, щоб я луснув. Ведмедиця уже над димарем, а кінь ще не нав`ючений. Гей, конюху!
К о н ю х (за сценою). Іду, іду!
В і з н и к. Слухай, Томе, підложи кобилі паклі під сідло, а то вона, бідолашна, натерла загривок.
Входить д р у г и й в і з н и к.
Д р у г и й в і з н и к. Горох і чечевиця тут зовсім гнилі, тільки коней морити. Препаскудне місце! Коли Робін помер, тут усе пішло сторчака.
П е р ш и й в і з н и к. Відколи подорожчав овес, він, бідний, вже не сміявся. Це і звело його в могилу.
Д р у г и й в і з н и к. І ніде на лондонській дорозі немає стільки бліх, як тут. Я від них весь у плямах, мов лин.
П е р ш и й в і з н и к. Як вп`ялись вони в мене від перших півнів, то вже до ранку не відпускали.
Д р у г и й в і з н и к. Отож, не поставили нам горщика, довелося сцяти в камін, а від сечі блохи плодяться ще більше.
П е р ш и й в і з н и к. Гей, конюху! Іди-но сюди!
Д р у г и й в і з н и к. Мушу відвезти копчений окіст і дві паки імбиру у Черінг-Кросс.
П е р ш и й в і з н и к. Прокляття! В мене індички негодовані у кошику. Конюху, ти що, оглух? Чума б тебе узяла! Коли ти проспишся? Присягаюся, що проломити тобі голову така ж добра справа, як випити. Де твоя совість?
Входить Г е д с г і л.
Г е д с г і л. Привіт, візники. Котра година?
П е р ш и й в і з н и к. Здається, друга.
Г е д с г і л. Позич-но мені ліхтар поглянути на свого коня.
П е р ш и й в і з н и к. Бач що придумав, “позич”! Я знаю хитріші штуки, що двох таких варті.
Г е д с г і л (до другого візника). Ну, то дай мені свій.
Д р у г и й в і з н и к. Ліхтар? Чорта з два. Не раніш, ніж тебе повісять.
Г е д с г і л. То хоч скажіть, анахтемські душі, коли розраховуєте дістатись Лондона?
Д р у г и й в і з н и к. Приїдемо коли треба. Достатньо рано, щоб лягти спати ще при свічці. Ходімо, куме, розбудимо панів. Гуртом їм краще їхати – у них багато поклажі.
Візники ідуть геть.
Г е д с г і л. Гей, хто там? Коридорний!
К о р и д о р н и й (за сценою). Вже тут, як каже злодій.
Г е д с г і л. Або як мовить коридорний – один другого вартий. Різниця між ним і тобою така ж, як між намовником і виконавцем: ти наводиш, він грабує.
Входить к о р и д о р н и й.
К о р и д о р н и й. Доброго ранку, містере Гедсгіле. Все, що я сказав учора, підтверджується. Власник лісу із Кента везе з собою двісті фунтів золотом. Я сам чув, як він казав це за вечерею своєму супутнику. Той ніби збирач податків – в нього теж багато вантажу – та що він везе, невідомо. Вони вже встали і замовили собі яйця і масло – зараз вирушають.
Г е д с г і л. Не минути їм зустрічі з розбійниками – даю тобі голову на відріз.
К о р и д о р н и й. Та нащо мені ваша голова? Збережіть її для петлі. Адже ви перший розбійник і є.
Г е д с г і л. Що ти, дурню, мелеш про петлю? Як дійде до неї, то висіти не мені одному. Почеплять поруч старого сера Джона, а для цього однієї шибениці мало. З нами, брате, такі люди, що тобі і не снилось. Вони для розваги не гребують нашим ремеслом і, якщо нас викриють, вони все замнуть, щоб себе не сплямити. Мої спільники – не якісь там обірвані волоцюги, що виходять з палицями грабувати на шість пенсів, не безглузді червононосі пияки, а люди відомі і статечні, бургомістри і багачі; люди, що вміють постояти за себе: більше б`ються, ніж говорять, більше говорять, аніж п`ють, більше п`ють, аніж моляться. Ні, брешу – вони постійно моляться своїй святій заступниці – чужій кишені; чи точніше не моляться їй, а примушують її саму просити милосердя, оббираючи її; вони виїжджають на ній і топчуть її, як старі чоботи.
К о р и д о р н и й. Як? Чужа кишеня – їх чоботи? А чи витримають ці чоботи бруд, по якому вони топчуться?
Г е д с г і л. Витримають. Правосуддя їх змащує. Ми грабуємо безпечно, як за кам`яною стіною. Ми зірвали цвіт папороті і стали невидимі.
К о р и д о р н и й. Ну, якщо вас не видно, то цим ви більше завдячуєте нічній темряві, аніж цвіту папороті.
Г е д с г і л. Добре. Дай руку і тримай язик за зубами. Ти одержиш свою частку здобичі, присягаюсь, як чесна людина.
К о р и д о р н и й. Ні, покляніться краще, як злодій і шахрай.
Г е д с г і л. Та ну тебе. Іди, скажи конюху, щоб вивів мого сірого з конюшні. Прощавай, брудото.
Ідуть геть.
СЦЕНА 2
Велика дорога біля Гедських пагорбів.
Входять переодягнені п р и н ц Г е н р і х і П о й н с.
П о й н с. Сховаймося скоріше. Я узяв коня у Фальстафа, і він шаленіє.
П р и н ц. Ховаймось.
Відходять в глибину сцени.
Входить переодягнений Ф а л ь с т а ф.
Ф а л ь с т а ф. Пойнсе! Пойнсе, щоб тобі висіти на шибениці! Пойнсе!
П р и н ц (виступаючи вперед). Мовчи, товстопузий. Чого розкричався?
Ф а л ь с т а ф. Де Пойнс, Гаррі?
П р и н ц. Він піднявся на пагорб. Піду приведу його. (Знову відходить в глибину сцени).
Ф а л ь с т а ф. Це мені за те, що я знову знюхався з цим пройдисвітом. Мерзотник узяв мого коня і прив`язав чорт знає де. Якщо я зроблю ще крок пішки, я впаду. Справді, я ще можу вмерти порядною людиною, а не на шибениці за вбивство цього негідника. Я щогодини відрікаюсь від його товариства ось уже двадцять два роки і, ніби зачаклований, не відстаю від нього. Хай мене повісять, якщо цей негідник не приворожив мене якимось зіллям. Пойнсе! Гаррі! Чума на вас обох! Бардольфе! Пето! Хай я умру з голоду, якщо хоч раз іще піду грабувати. Хай стану найжалюгіднішою істотою, що будь-коли жувала їжу, якщо я не стану знову чесною людиною і не покину цих негідників. Вісім ярдів нерівної місцевості для мене гірше, ніж сімдесят миль рівної. Ці безсердечні мерзотники добре це знають. До чого ми дійдемо, якщо совісті не буде навіть поміж злодіями?
Чути свист. Фальстаф відповідає.
Чума на вас усіх! Де мій кінь, сучі діти? Коня мені, шибеники!
П р и н ц (виступаючи вперед). Тихше, товстопузий! Ляж на землю і послухай, чи не їде хтось дорогою.
Ф а л ь с т а ф. А в тебе є важелі, щоб потім підняти мене? Сам я вже не встану за всі гроші у казні твого батька. Навіщо ви, негідники, так мене підвели?
П р и н ц. Брешеш, ніхто тебе не підводив – нема у тебе ні підводи, ні коня.
Ф а л ь с т а ф. Добрий принце, розшукай мого коня.
П р и н ц. Опам`ятайся, нечемо. Що я тобі, конюх?
Ф а л ь с т а ф. Щоб тобі повіситися на своєму ордені Підв`язки! Якщо мене схоплять, я все про вас викладу. Щоб мені отруїтися хересом, якщо я не складу про вас куплети, щоб їх співали на всіх перехрестях. Терпіти не можу жартів, що заходять так далеко, та ще й пішки.
Входять П о й н с з одного боку, а з іншого –
Г е д с г і л, Б а р д о л ь ф і П е т о.
Г е д с г і л. Стій!
Ф а л ь с т а ф. Я і так стою, а не сиджу, на жаль.
П о й н с. А, це наш розвідник. Впізнаю його голос.
Б а р д о л ь ф. Що чути?
Г е д с г і л. Ставайте по місцях, одягайте маски. З гори пливуть грошики в королівську казну.
Ф а л ь с т а ф. Брешеш, брате, – в королівські шинки.
Г е д с г і л. Вистачить на всіх, щоб вивести нас в люди.
Ф а л ь с т а ф. Скоріше, щоб привести на шибеницю.
П р и н ц. Ви, четверо, зупиніть їх у вузькому місці. Я і Нед спустимось нижче. Якщо вони вислизнуть від вас, то потраплять прямісінько до наших рук.
П е т о. Скільки їх там?
Г е д с г і л. Чоловік вісім або десять.
Ф а л ь с т а ф. Чорт візьми, чи не пограбують вони нас?
П р и н ц. Злякались, сер Джон Товсте Пузо?
Ф а л ь с т а ф. Я, звичайно, не такий сухар, як твій дід, Джон Гонт, але не боягуз.
П р и н ц. Побачимо на ділі.
П о й н с. Гей, Джеку, твій кінь стоїть за плотом. Коли він тобі знадобиться, знайдеш його там. Прощавай і дивись не осоромся.
Ф а л ь с т а ф. Ну от я знову розм`як, і пальцем його не зачеплю, хоч ви мене ріжте.
П р и н ц (на бік, до Пойнса). Де ж наші плащі, Неде?
П о й н с (на бік, до принца). Тут, поблизу. Ходімо.
Принц і Пойнс ідуть геть.
Ф а л ь с т а ф. А тепер, кому щастя посміхнеться, той і здобич забере. Усі по місцях!
Ховаються. З`являються п р о ї ж д ж і.
П е р ш и й п р о ї ж д ж и й. Ходімо, сусіде. Хлопчик спуститься з нашими кіньми з гори, а ми пройдемось пішки, щоб розім`яти ноги.
З л о д і ї. Стій! Ні з місця!
Д р у г и й п р о ї ж д ж и й. Господи Ісусе!
Ф а л ь с т а ф. Вали їх на землю і коліном на горло! У-у, сарана ненаситна! Пожили – і досить! Треба й іншим. На землю їх – і геть з них шкіру!
П р о ї ж д ж і. Рятуйте! Грабують! Пропали ми з нашими сім`ями!
Проїжджі біжать геть,
їх переслідують Бардольф, Гедсгіл і Пето.
Ф а л ь с т а ф (бігаючи з мечем по сцені). Пропали, ненажери? Жаль, що з вами не все ваше добро! Рухайтесь швидше, золоті мішки! Ми вам покажемо, як заїдати нашу молодість! Може, ви до того ж присяжні судді, – то ми вже вас розсудимо!
Іде вслід за іншими.
Повертаються п р и н ц Г е н р і х і П о й н с, під плащами.
П р и н ц. Злодії зв`язали чесних людей. Тепер, в свою чергу, ми віднімемо здобич у злодіїв і після трудів праведних рушимо в Лондон. Розмов буде на тиждень, сміху – на місяць, а жарт запам`ятається на все життя.
П о й н с. Ховаймось. Вони ідуть.
Ховаються. Повертаються Ф а л ь с т а ф, Г е д с г і л,
Б а р д о л ь ф і П е т о з мішками здобичі.
Ф а л ь с т а ф. Ну, голуби, давайте поділимось – і на коней, доки не світає.
(Сідають у кружок.)
Якщо ви не переконались, які боягузи принц і Пойнс, нема на світі справедливості. Цей Пойнс не хоробріший за дику качку.
Під час поділу здобичі на них кидаються принц і Пойнс.
П р и н ц. Віддайте гроші!
П о й н с. Негідники!
Всі тікають. Фальстаф після короткого
спротиву тікає теж, залишивши здобич.
П р и н ц
Дісталась легко здобич. Ну, на коней.
Вони розбіглись врозтіч з переляку,
І зараз кожен кожного боїться,
Як варти королівської. Ходім.
Тепер Фальстаф повинен попотіти
І власним салом покропити землю.
Мені і смішно, й трохи жаль його.
П о й н с
Як він ревів! Мов племінний бугай!
Ідуть геть.
СЦЕНА 3
Уоркуорт. Кімната в замку.
Входить Г о т с п е р, читаючи листа.
Г о т с п е р. “Зі свого боку, мілорде, я був би радий бути з вами, приймаючи до уваги мою любов до вашого дому”. Він був би радий – то чому ж його немає тут? Цим листом він показує, що свої власні клуні йому дорожчі за наш дім. Подивимось, що він пише далі. “Справа, за яку ви беретесь, небезпечна”. Це безсумнівно так. Все на світі небезпечно: схопити нежить, випити, лягти спати. Та я можу вас запевнити, мілорде дурень, що серед кропиви, яку називають небезпекою, ми зірвемо квітку благополуччя. “Справа, за яку ви беретесь, небезпечна; друзі, яких ви називаєте, ненадійні; час несприятливий, і вся ваша змова надто легковажна для боротьби з таким сильним ворогом”. Ви так думаєте? А я вам скажу на це, що ви тупий боягуз і до того ж брехун. От ідіот! Клянусь богом, наша змова не гірша за будь-яку іншу. Друзі віддані й перевірені; хороша змова, хороші друзі і дуже надійні; чудова змова, дуже хороші друзі. Яка бездушна тварюка! Якщо змова невдала, чому ж архієпіскоп Йоркський схвалює її? Чорт візьми! Якби він мені трапився, так і прибив би його віялом його ж дружини! Хіба у заколоті не беруть участь мій батько, мій дядько, я сам? Хіба лорд Едмунд Мортимер, архієпіскоп Йоркський і Оуен Глендавр не з нами? А про Дугласа ви забули? Хіба немає їх письмової згоди з`єднатися з нами дев`ятого числа наступного місяця? І хіба декотрі із них вже не виступили у похід? Що за невіра! Що за язичник! Тепер ще виявиться, що цей обмежений боягуз вирушить до короля і відкриє йому наші задуми. О, я ладен надавати собі ляпасів за те, що запропонував участь у змові такій розмазні. Чорт з ним! Хай доносить. Ми готові. Сьогодні в ніч я вирушаю.
Входить л е д і П е р с і.
Добридень, Кет! За дві години я змушений поїхати.
Л е д і П е р с і
Навіщо ти самотності шукаєш,
Мій чоловіче? Чим я завинила,
Що другий тиждень я живу одна?
Скажи, чому бажання ти не маєш
Ні їсти, ні сміятися, ні спати?
Навіщо ти похнюплений сидиш
На самоті, здригаючися часто?
Чому зі щік твоїх рум`янець зник?
Навіщо ти віддав моє блаженство,
Мої права на тебе безперечні,
Своїй нудьзі і роздумам тяжким?
Зайшла до тебе я, а ти дрімав
І шепотів про битви і про зброю;
Своїм конем ти правив уві сні
І закликав когось: “Вперед! Сміліше!”
Ти збуджено і швидко бурмотів
Про сутички, рови і частоколи,
Про вбитих, полоненних і про інші
Подробиці жорстокої війни.
Чоло твоє вкривали краплі поту,
Мов бульбашки повітря на воді,
І дивне хвилювання на обличчі,
Що мимоволі змінювало вираз,
Раптово завмирало, ніби подих
Ти з поспіхом великим затаїв.
Що означає це? Я хочу знати,
Який тягар на серці в чоловіка.
Чи, може, ти не любиш вже мене?
Г о т с п е р
Гей, хто там?
Входить слуга.
Чи пішов з пакетом Вільям?
С л у г а
Пішов, тому з годину.
Г о т с п е р
Чи привів
Вже коней Батлер від шерифа?
С л у г а
Так.
З одним конем він щойно повернувся.
Г о т с п е р
З буланим? З карновухим?
С л у г а
Так, мілорде.
Г о т с п е р
Буланий кінь – то мій майбутній трон.
Негайно під сідло! О, esperance!
Хай Батлер приведе його до ганку.
Слуга іде геть.
Л е д і П е р с і
О, вислухай, мій друже!
Г о т с п е р
Що, дружино?
Л е д і П е р с і
Що геть тебе несе?
Г о т с п е р
Мій вірний кінь.
Л е д і П е р с і
Ти – мавпочка нестерпна. Припини!
Кінця немає вигадкам і примхам!
Я про твої бажаю знати справи.
Чи правда те, що брат мій Мортимер
Свої права надумав відновити
І вимагає нашої підтримки?
Якщо ти справді здумаєш зайти…
Г о т с п е р
До нього? Пішки? Надто вже далеко.
Л е д і П е р с і
Не смій мене морочити, папуго!
Без жартів ти мені відповідай,
А то тобі зламаю я мізинець.
Г о т с п е р
Пусти, пусти! Про що ти хочеш знати?
Чи я тебе люблю? Звичайно, ні.
Турніри поцілунків закінчились,
І не на часі бавитись в ляльки.
Розмінною монетою віднині
Служитимуть діряві черепи,
Та ще носи розбиті. Гей, коня!
То що ти кажеш, Кет? Про що питаєш?
Л е д і П е р с і
Невже і справді ти мене не любиш?
Ти не жартуєш? Добре, не люби.
І я тебе любити перестану.
Ні, ти мене насправді розлюбив?
Скажи мені, це - правда, чи жартуєш?
Г о т с п е р
Пішли у двір. Залізши на коня,
Тобі я клятву дам, що твій навіки,
Що я люблю. Та обіцяй і ти,
Куди я їду звідси і навіщо,
Віднині не розпитувать мене.
Якщо вже їду, отже, необхідно.
Додам ще наостанок, мила Кет,
Що ти розумна, та не розумніша,
Ніж ти сама. Що вірна ти мені,
Та жінка ти, і вмієш ти мовчати
Лише про те, чого не знаєш ти.
Таку велику маю я довіру
До тебе, Кет.
Л е д і П е р с і
Невже таку велику?
Г о т с п е р
Лише таку. Не більшу ні на дюйм.
Та через день туди, куди я їду,
Приїдеш ти, і все ти зрозумієш.
Ти згодна?
Л е д і П е р с і
Так. Я змушена до цього.
Ідуть геть.
СЦЕНА 4
Істчіп. Кімната в трактирі «Кабаняча голова».
Входить п р и н ц Г е н р і х.
П р и н ц. Ой, не можу, Неде! Вийди-но з цієї брудної кімнати і посмійся разом зі мною.
Входить П о й н с.
П о й н с. Де ти був, Гаррі?
П р и н ц. В товаристві чотирьох дубових голів і сорока дубових бочок. Я спустився на дно суспільства і побратався з усіма трактирними слугами. Хочеш, я скажу тобі, як їх зовуть? Том, Дік, Ральф і Френсіс. Вони клянуться спасінням своєї душі, що хоч я ще тільки принц Уельський, та вже король ввічливості, і не задираю носа, як декотрі, на зразок Фальстафа. Навпаки, я веселий і зовсім простий. Після коронації вони обіцяють мені підтримку усіх істчіпських приказчиків. Напитись по-їхньому звучить «накваситись». Кухоль слід випивати одним духом, а якщо хтось зупиниться, щоб перепочити, всі кричать «переграти» і вимагають повтору. Одним словом, я за чверть години так насобачився, що можу тепер пити й розпатякувати з будь-яким мідником. Запевняю тебе, Неде, ти багато втратив, що не був зі мною. Та слухай, мій солодкий друже, ось тобі цукру на один пенс, що тільки-но сунув мені в руку один із трактирних служок. За все своє життя він вивчив лиш кілька англійських виразів, як наприклад: «вісім шилінгів і шість пенсів», «ласкаво просимо», «зараз, зараз», «пляшку солодкого в кімнату з півмісяцем» і тому подібне. Отож слухай, Неде, навіщо я тебе покликав. Щоб згаяти час до приходу Фальстафа, треба щось устругнути. Піди у сусідню кімнату, а я буду питати служку, навіщо він дав мені цукор. Ти ж кричи щохвилини «Френсісе!», щоб він розривався між мною і тобою і на всі мої питання відповідав тільки «зараз, зараз». Вийди за двері і спробуй.
Пойнс виходить.
П о й н с (за сценою). Френсісе!
П р и н ц. Ось так. Чудово.
П о й н с (за сценою). Френсісе!
Входить Ф р е н с і с.
Ф р е н с і с. Зараз, зараз, сер! Заглянь-но, Ральфе, до гранатової кімнати.
П р и н ц. Іди сюди, Френсісе.
Ф р е н с і с. Чого бажаєте, мілорде?
П р и н ц. Чи довго ще тобі служити тут, Френсісе?
Ф р е н с і с. П`ять років лишилось, стільки ж, як…
П о й н с (за сценою). Френсісе!
Ф р е н с і с. Зараз, зараз, сер!
П р и н ц. П`ять років! Довго ж тобі доведеться гриміти посудом, чорт забирай! А скажи, Френсісе, чи вистачило б тобі хоробрості порвати контракт з господарем і накивати п`ятами звідси?
Ф р е н с і с. О Господи, сер! Я можу присягнутися на всіх бібліях Англії…
П о й н с (за сценою). Френсісе!
Ф р е н с і с (намагаючись піти). Зараз, сер.
П р и н ц. Скільки тобі років, Френсісе?
Ф р е н с і с (повертаючись). Дайте подумати – в Михайлів день мені виповниться…
П о й н с (за сценою). Френсісе!
Ф р е н с і с. Зараз, зараз, сер. (Намагаючись піти). Почекайте трохи, мілорде.
П р и н ц. Лише хвилину, Френсісе. Я про цукор, який ти мені дав. Тут на один пенс, чи не так?
Ф р е н с і с (повертаючись). О, сер, я хотів би отримати за нього два пенси.
П р и н ц. Я дам тобі за нього тисячу фунтів, коли тобі завгодно.
П о й н с (за сценою). Френсісе!
Ф р е н с і с. Зараз, зараз!
П р и н ц. Зараз, Френсісе? Ні, ти надто нетерплячий. Зараз не можна. Але завтра або в майбутній четвер, – будь ласка. Одначе, Френсісе…
Ф р е н с і с. Слухаю, мілорде.
П р и н ц. Чи згодишся ти обібрати цього пана в шкіряній куртці зі скляними гудзиками, зі стриженою головою, з гагатовим перснем на пальці, в шерстяних панчохах з підв`язками, з улесливим голосом і іспанською сумкою…
Ф р е н с і с. Про кого ви говорите, сер?
П р и н ц. Ну, та я бачу, що пити у вас нічого, крім червоного мускату. Дивись, Френсісе, не засмальцюй свою білу куртку. Ні, добродіє, в Берберії цього би не трапилось.
Ф р е н с і с. Вибачте, не розумію, мілорде.
П о й н с (за сценою). Френсісе!
П р и н ц. Геть, капоснику! Тебе кличуть. Не чуєш, чи що?
Принц і Пойнс починають кликати його одночасно,
і Френсіс не знає, куди йти. Входить б у ф е т н и к.
Б у ф е т н и к. Це що таке? Тобі кричать “Френсісе!”, а ти ні з місця? Миттю в ту кімнату!
Френсіс зникає.
Мілорде, старий сер Джон з півдюжиною інших панів стоїть під ворітьми. Накажете впустити?
П р и н ц. Хай вони трохи почекають, а потім впусти.
Буфетник іде геть.
Пойнсе!
П о й н с повертається.
П о й н с. Зараз, зараз, сер!
П р и н ц. Фальстаф з рештою злодіїв стоїть під ворітьми. Ти уявляєш, яка зараз буде потіха?
П о й н с. Ще б пак! Побасуємо, як коники! Спритно ж ти пошив у дурні Френсіса! Що буде далі?
П р и н ц. Мені зараз лізуть в голову пустощі, смішніших за які не було з часів Адама.
Входить Ф р е н с і с з вином.
Котра година, Френсісе?
Ф р е н с і с (пробігаючи мимо). Зараз, зараз, сер! (Зникає).
П р и н ц. І цей хлопчина, у котрого менше слів, ніж у папуги, народжений жінкою! Вся його діяльність обмежується біганиною вниз і вгору по сходах, а його розмови не виходять за межі трактирного рахунку. – Так, як бачиш, я ще не вгомонився. Далеко мені до Гаррі Персі, цієї гарячої північної шпори. Наб`є він зранку шість чи сім дюжин шотландців і каже дружині, миючи руки перед сніданком: “Набридло мені це безтурботне життя, мені потрібна робота”. А вона питає: “Милий Гаррі, скільки люду ти убив сьогодні?” – “Напоїть мого чалого”,- говорить він і за годину додає: “Душ чотирнадцять, дрібниці”.
Тепер поклич сюди Фальстафа. Я буду грати Персі, а ця жирна туша – леді Мортимер, його дружину. “Rivo!”, як викрикують пияки. Сюди його, цей біфштекс, цей кусень сала!
Входять Ф а л ь с т а ф, Г е д с г і л,
Б а р д о л ь ф, П е т о і Ф р е н с і с.
П о й н с. Добридень, Джеку! Де ти був?
Ф а л ь с т а ф. Чума і прокляття на всіх боягузів, кажу я, чума і прокляття, і додаю “амінь”. – Гей, хлопче, дай мені склянку хересу! – Більше я вам не товариш. Краще в`язати панчохи, штопати їх і підшивати. Чума на всіх боягузів! Дай же мені склянку хересу, ледащо. – Невже на землі перевелася відвага?
Френсіс подає склянку. Фальстаф п`є.
П р и н ц. Чи бачив ти коли-небудь тарілку з маслом під променями пекучого сонця? Якщо не бачив, то поглянь на цю тушу.
Ф а л ь с т а ф. Ах ти, мерзотнику! В херес додано вапна. (Вихлюпує вино).
Френсіс іде геть.
Всюди шахрайство. Але товариство боягузів ще гірше, ніж херес з вапном. Прокляті страхопуди! Іди своєю дорогою, старий Джеку. Ти можеш вмерти зі спокійною совістю. Хай мене назовуть випотрошеним оселедцем, якщо мужність, справжня мужність не перевелась на землі. В усій Англії не лишилося більше трьох ще не повішених сміливців, і один із них розжирів і починає старіти, хай не покине його Господь! Паскудний світ, треба сказати. Хотів би я бути ткачем. Співав би собі псалми і гаяв потроху час. Чума на всіх боягузів, повторюю я.
П р и н ц (підходячи до Фальстафа). Що ти бурмочеш, мішок, набитий шерстю?
Ф а л ь с т а ф. І це королівський син! Хай на моєму обличчі не залишиться жодної волосини, якщо я не вижену тебе качалкою з твого королівства і усіх твоїх підданих, як зграю гусей, разом з тобою. Принц Уельський, нічого сказати!
П р и н ц. Ах ти, старе барило! Це що за розмови?
Ф а л ь с т а ф. А хіба ви не злякались, ти і Пойнс?
П о й н с. Насмілься ще раз назвати мене боягузом, і я заколю тебе, жирне пузо!
Ф а л ь с т а ф. Назвати тебе боягузом? Щоб я здох, коли це зроблю. Та я б віддав тисячу фунтів, щоб вміти бігати так швидко, як ти. У вас стрункі талії, панове. Тому, певне, вам не соромно показувати людям спини. І ці виверти ви називаєте круговою порукою? До біса таку поруку! Справжні друзі не показують спини, а дивляться небезпеці прямо в очі. Дайте мені склянку хересу. В мене зранку не було в роті ні краплі, щоб я луснув!
П р и н ц. Тільки-но пив, навіть губ не витер.
Френсіс повертається з іншою склянкою.
Ф а л ь с т а ф. Ну, то й що? Ганьба боягузам, кажу я.
Френсіс іде геть.
П р и н ц. Що все це означає?
Ф а л ь с т а ф. Це значить, що ми, четверо, захопили сьогодні вночі тисячу фунтів.
П р и н ц. Де вони, Джеку? Давай їх сюди.
Ф а л ь с т а ф. Де вони! Їх у нас відібрали. На нас, нещасних, напало душ сто.
П р и н ц. Невже сто?
Ф а л ь с т а ф. Вважай мене останнім мерзотником, якщо я не відбивався дві години від доброго десятка. Я врятувався дивом. Мій камзол проткнутий у восьми місцях, штани – в чотирьох. Щит порубано вздовж і впоперек, меч зазубрений, як пилка. Ось, подивіться. (Показує свій меч). Відколи я став дорослим чоловіком, я краще не бився – та все даремно. Ганьба боягузам! Спитайте решту, хай самі розкажуть. Якщо вони відхиляться від правди, то вони – породження пітьми і дітища розпусти.
П р и н ц. Ну що, панове? Як це трапилось?
Г е д с г і л. Ми, четверо, напали чоловік на дванадцять.
Ф а л ь с т а ф. Щонайменше на шістнадцять, мілорде.
Г е д с г і л. І зв`язали їх.
П е т о. Ні, ні, ми їх не зв`язували.
Ф а л ь с т а ф. Ах ти, ледащо, ми їх зв`язали, кожного окремо. Щоб я став жидом, коли це неправда.
Г е д с г і л. Коли ми почали ділити здобич, на нас напали ще шість чи сім душ.
Ф а л ь с т а ф. Вони розв`язали перших; а тут наспіли і інші.
П р и н ц. І ви зчепились з усіма?
Ф а л ь с т а ф. З усіма! Не знаю, що ти розумієш під цими словами. Але можеш вважати мене пучком редиски, якщо я не мав справи з п`ятдесятьма. Якщо їх накинулось меньше п`ятдесяти двох чи трьох на бідного старого Джека, можеш думати, що я не двонога істота.
П р и н ц. Сподіваюсь, ти нікого не вбив, не дай боже.
Ф а л ь с т а ф. Ну, звернення до бога тут вже не допоможе. Двоє з них пішли на засіл. Двоє, я впевнений, отримали по заслугах, двоє мерзотників у плащах. Кажу тобі, Гаррі, можеш плюнути мені межи очі і назвати мене старою клячею, якщо я прикрашаю. Ти знаєш мій прийом захисту. Дивись, ось так я став, щоб відбити удар, так підняв меч. Зненацька чотири негідника в плащах…
П р и н ц. Як чотири? Ти ж сказав, що два.
Ф а л ь с т а ф. Чотири, Гаррі. Я сказав - чотири.
П о й н с. Так, так, він сказав чотири.
Ф а л ь с т а ф. Ці чотири стали в ряд і атакували мене. Не довго думаючи, я дав усім семи їх мечам встромитися в свій щит ось так.
П р и н ц. Семи мечам? Тільки що їх було чотири.
Ф а л ь с т а ф. В плащах?
П о й н с. Так, чотири, в плащах.
Ф а л ь с т а ф. Семеро, присягаюсь руків`ям меча. Невже ти можеш припустити, що я брехун?
П р и н ц. Не перебивай його. Їх число буде постійно зростати.
Ф а л ь с т а ф. Ти слухаєш, Гаррі?
П р и н ц. Слухаю уважно.
Ф а л ь с т а ф. Слухай, слухай, ти не пожалкуєш. Так от, ці дев`ятеро в плащах, про яких ішла мова…
П р и н ц. Ну, що я казав? Двоє додалось.
Ф а л ь с т а ф. Оскільки мечі вони зламали…
П о й н с. То штани з них упали?
Ф а л ь с т а ф. То вони почали відступати; але я кинувся за ними і за мить поклав сімох із одинадцяти.
П р и н ц. Який жах! Одинадцять чоловік у плащах виросло з двох.
Ф а л ь с т а ф. Але тут чорт приніс цих трьох виродків у зелених куртках із кендальського сукна. Вони накинулись на мене ззаду. А було темно, хоч око виколи. Ти б не побачив власної руки, Гаррі.
П р и н ц. Ці небилиці схожі на того, хто їх вигадує. Вони такі ж безглузді і потворно роздуті, а брехливість їх очевидна з першого погляду. Ах ти, торба з вівсом, безсовісний дармоїде, сучий сине, брудна діжка із салом…
Ф а л ь с т а ф. Опам`ятайся! Як можна заперечувати факти?
П р и н ц. Як же ти дізнався, що ці люди в зелених куртках, коли не було видно власної руки? Поясни нам це. Що ти на це скажеш?
П о й н с. Так, так, поясни нам це, Джеку.
Ф а л ь с т а ф. Як, усі на одного? З примусу я не відповідаю. Чорт забирай, я не зробив би цього навіть під тортурами. Як це так – примушувати відповідати? Я не дав би пояснень під тиском, навіть коли б вони були не дорожчі ожини.
П р и н ц. Ну, довго я тебе примушувати не буду. Слухайте, панове. Цей повнокровний боягуз, цей лежень, цей розтрощувач ліжок і кінських хребтів, ця надмірна гора м`яса…
Ф а л ь с т а ф. Ану легше, ти, здохляку, щкіра вугря, коров`яча кишка, бичачий хвіст! У людини не вистачить подиху назвати все, на що ти схожий. Мовчав би краще, кравецький аршин, сагайдак без стріл, сточена шпага! (Переводить подих).
П р и н ц. Відхекайся трохи і продовжуй. А коли ти витратиш усі свої бридкі порівняння, вислухай, будь ласка…
П о й н с. Так, так, вислухай його, Джеку.
П р и н ц. Ми обоє бачили, як ви вчотирьох напали на чотирьох, зв`язали їх і забрали їх майно. Тепер я дещо додам, і після моїх слів від тебе нічого не залишиться. Ми удвох напали на вас чотирьох, і ви від страху кинули всю вашу здобич. Вона у нас, ми можемо її вам показати. Правду кажучи, Фальстафе, ти швидко і спритно ніс від нас свої тельбухи і при цьому ревів, як племінний бугай. Питається, яким треба бути негідником, щоб взяти після цього свій меч, зазубрити його і стверджувати, що це сталося в бою? Цікаво, яку хитрість, який викрутас вигадаєш ти тепер, щоб виправдати свою ганьбу?
Фальстаф ховає обличчя за щитом.
П о й н с. Говори, Джеку, подивимось, як ти викрутишся!
Ф а л ь с т а ф (відкидаючи щит). Присягаюся небом, я вас упізнав з першого погляду. Послухайте, панове! Чи міг я підняти зброю на наступника престолу? А раптом би я убив його? Ти знаєш, Гаррі, я хоробрий, як Геркулес. Ніщо не може зупинити мене. Та вся справа у інстинкті: лев не зачепить справжнього принца. О, інстинкт – велика сила! Я злякався, тому що інстинкт зупинив мене. Віднині я буду ще кращої думки і про себе, і про тебе – про себе, як про хороброго лева, про тебе, як про хороброго принца. Але я страшенно радий, хлопці, що гроші у вас. Замкни двері, хазяйко! Ніч п`ємо, а каємося вранці. Гуляймо, мої золоті! Діти мої, мої сміливці, ви заслуговуєте найкращих слів за вашу товариськість. Давайте веселитись. Чи не зіграти нам експромтом якусь комедію?
П р и н ц. Згоден. І темою послужить твоя втеча.
Ф а л ь с т а ф. Досить, Гаррі. Про це ні слова більше, якщо любиш мене.
Входить т р а к т и р н и ц я.
Т р а к т и р н и ц я. Господи Ісусе! Мілорде принце…
П р и н ц. Що скажеш, міледі трактирниця?
Т р а к т и р н и ц я. Ах, мілорде, там біля дверей якийсь придворний хоче вас бачити. Він говорить, що прийшов від вашого батечка.
П р и н ц. То пошли його до моєї матінки.
Ф а л ь с т а ф. Який він із себе?
Т р а к т и р н и ц я. Старий.
Ф а л ь с т а ф. Чому ж він опівночі не в ліжку? Чи не поговорити мені з ним?
П р и н ц. Зроби ласку, Джеку.
Ф а л ь с т а ф. Добре. Я зумію його спровадити. (Іде геть.)
П р и н ц. Ну, панове, ви бились на славу – і ти, Пето, і ти, Бардольфе. Ви теж леви, у вас також інстинкт, і ви втекли, щоб не зачепити справжнього принца. Соромтесь!
Б а р д о л ь ф. Клянусь богом, я втік, коли побачив, що інші тікають.
П р и н ц. Зізнайтесь відверто, чому меч у Фальстафа такий зазубрений?
П е т о. Дуже просто. Він зазубрив його своїм кинджалом і сказав, що правдами чи неправдами примусить вас повірити, що це сталось у сутичці. Він підмовляв і нас зробити так само.
Б а р д о л ь ф. Він радив нам подряпати носи колючою травою, змастити одежу кров`ю і потім божитися, що це кров убитих. Вперше за останні десять років я червонів, як у дитинстві, слухаючи настанови цього шахрая.
П р и н ц. Що ти вигадуєш, негіднику? Червона фарба не сходить з твого обличчя, відколи ти вкрав першу склянку хересу і був на цьому спійманий. Вісімнадцять років твій ніс не перестає палати. І ти тікав з таким гарматним гнотом на обличчі! Який інстинкт керував тобою?
Б а р д о л ь ф (показуючи на свій ніс). Ви про це полярне сяйво?
П р и н ц. Так, про нього.
Б а р д о л ь ф. Як ви думаєте, що означає цей колір?
П р и н ц. Пияцтво і жебрацтво.
Б а р д о л ь ф. Ні, мілорде. Якщо правильно тлумачити, то – запальний характер.
П р и н ц. Якщо правильно тлумачити, то – шибеницю.
Розсердившись, Бардольф іде геть.
Ф а л ь с т а ф повертається.
А ось і охлялий Джек, ось скелетик! Ну, що чути, опудало з вати? Скільки років ти не бачив своїх колін?
Ф а л ь с т а ф. Своїх колін? В твоєму віці, Гаррі, я був не товщий орлиного кігтя і міг би пролізти крізь чоловічий перстень з великого пальця. Мене змінили прикрощі життя. Від зітхань людина роздувається, мов бульбашка. Ти питаєш, що чути? Погані новини, Гаррі. Тут був сер Джон Брессі з дорученням від твого батька: тебе викликають ранком у палац. Цей північний зайдиголова Персі та ще той, із Уельса, що відшмагав нечистого, наставив роги Люциферу і примусив диявола присягнути йому на хресті – той, чорти б його забрали, як його зовуть?
П о й н с. Глендавр?
Ф а л ь с т а ф. Оуен Глендавр, саме він, і зять його Мортимер, і старий Нортумберленд, і найвідважніший з шотландців Дуглас, що в`їжджає з розгону на прямовисну гору…
П р и н ц. І на повному скаку вцілює із пістоля у горобця?
Ф а л ь с т а ф. Саме він, ти влучив точно.
П р и н ц. Краще, ніж він у горобця.
Ф а л ь с т а ф. Хоробрості йому не позичати. Цей не побіжить.
П р и н ц. Чому ж ти щойно вихваляв його розгін?
Ф а л ь с т а ф. Верхи, дурненький, верхи. А пішки він не відступить ні на крок.
П р и н ц. А за інстинктом?
Ф а л ь с т а ф. Ну, за інстинктом інша справа. Так от, цей шотландець, потім якийсь Мордейк і ще тисяча інших шотландських синіх шапок об`єднались. Уночі втік Вустер. У твого батька посивіла борода від таких новин. Тепер можна буде купувати землю дешевше тухлої макрелі.
П р и н ц. А влітку, якщо ця міжусобиця не припиниться, незайманих дівчат можна буде купувати сотнями, як цвяхи для підків.
Ф а л ь с т а ф. Правильно, голубе. Здається, цей товар нам недорого обійдеться. – Але скажи мені, Гаррі, ти сильно злякався? Для тебе, наступника престолу, важко знайти страшнішу загрозу, ніж цей чорт Дуглас, злий дух Персі і цей диявол Глендавр. У тебе, я думаю, похололо серце і в жилах заледеніла кров.
П р и н ц. Ані трохи, слово честі. Мені не вистачає твого інстинкту.
Ф а л ь с т а ф. Але завтра, коли ти з`явишся до батька, тобі дістанеться на горіхи. Прошу тебе, якщо любиш мене, приготуйся. Давай зробимо репетицію.
П р и н ц. Добре. Уявімо, що ти мій батько. Розпитуй про подробиці мого життя, а я буду відповідати.
Ф а л ь с т а ф. Чудово. Нехай цей стілець буде моїм троном, цей ніж – моїм скіпетром, а ця подушка – моєю короною. Якщо остання іскра благодаті в тобі не згасла, ти будеш розчулений. Дайте мені склянку хересу, щоб у мене почервоніли очі, ніби я плакав. Я повинен говорити з почуттям – і я це зроблю не гірше короля Камбіза в трагедії. (П`є).
П р и н ц. Добре. Ось я стаю навколішки.
Ф а л ь с т а ф. А я починаю свій монолог. Відійдіть-но вбік, лорди.
Т р а к т и р н и ц я. Господи Ісусе! Оце так забава!
Ф а л ь с т а ф
Не плач, дружино. Сльози – марнота.
Т р а к т и р н и ц я. Боже, який він зробився поважний!
Ф а л ь с т а ф
Прошу вас, лорди. Треба відвести
Готову розридатись королеву.
Т р а к т и р н и ц я. Господи Ісусе! Він говорить точнісінько, як ці паршивці-комедіанти!
Ф а л ь с т а ф. Мовчи, солодка наливко! – Гаррі, мене дивує не тільки те, як ти витрачаєш свій час, а й товариство, в якому ти живеш. Хоч ромашки ростуть тим швидше, чим більше їх топчуть, та молодість тим скоріше зношується, чим більше вживають вина. Що ти мій син, мене частково переконують запевнення твоєї матері, частково власна думка, але найбільше – шахрайський погляд твоїх очей і дурасувато відвисла нижня губа. Якщо ж ти мій син – і до цього я веду мову, – чому ж на мого сина всі показують пальцями? Невже благодатне сонце може стати гультяєм? Зайве запитання. Невже син англійського короля може стати злодієм і відбирати гаманці? Ось питання, яке доводиться ставити. Є одна річ на світі, Гаррі, про яку ти часто чув, і яка відома у нас в країні під назвою дьогтю. А дьоготь, як засвідчують старовинні автори, бруднить – і так само бруднить людину її оточення. Я кажу тобі це, Гаррі, не з похмілля, а зі сльозами на очах, не жартуючи, а сумуючи, не тільки словами, а й засмученим серцем. Все ж таки є один хороший чоловік, якого я часто помічав у твоєму товаристві, та я не знаю, як його зовуть.
П р и н ц. Який він із себе, ваша величносте?
Ф а л ь с т а ф. Це поважний і досить міцний чоловік з великим обличчям, приємними очима і дуже благородними манерами. Я думаю, йому біля п`ятдесяти років, можливо, навіть ближче до шістдесяти, і тепер я пригадую, що зовуть його Фальстафом. Якби цей чоловік виявився розпусним, то його зовнішність дуже оманлива, тому що в погляді його відбивається доброчесність. Якщо дерево пізнається за плодами, як плоди за деревом, то я з впевненістю кажу, що Фальстаф хороша людина. Його товариства й тримайся, а всіх інших прожени. Тепер скажи мені, ледащо, де ти пропадав цілий місяць?
П р и н ц. Хіба личить королю так говорити? Стань тепер ти на моє місце, а я зображу мого батька.
Ф а л ь с т а ф. Мене скидають з престолу? Подивимось. Якщо ти зумієш бути хоч на половину таким величним і поважним, як я, в словах і рухах, то хай мене повісять за ноги, як зайця або кроля, у продавця дичини.
П р и н ц. Ну ось, я сів.
Ф а л ь с т а ф. А я став. Судіть, панове.
П р и н ц. Ну, Гаррі, звідкіля ти?
Ф а л ь с т а ф. З Істчіпа, володаре.
П р и н ц. До мене дійшли дуже серйозні скарги на тебе.
Ф а л ь с т а ф. Це все брехня, мілорде. Покажу я тобі принца, побачиш!
П р и н ц. Як, ти ще лаєшся, негідний хлопчисько? Геть з моїх очей! Тебе силою збивають з шляху доброчесності. Злий дух в образі старого товстуна переслідує тебе. Твій товариш – бочка, а не людина. Навіщо ти водиш знайомство з цією торбою паскудства, з цим мішком свинства, з цим пухирем від водянки, з цим бурдюком із хересом, з цими набитими брудом кишками, з цим смаженим ярмарковим биком із кашею, з цим старезним негідником, сивим безбожником, з цим пустобрехом? Чим обдарований він, крім уміння куштувати херес? Чому навчився, крім розрізання і поїдання каплунів? На що він здатний, крім обману і підлості? Які у нього переваги? - Ніяких. Які недоліки? – Рішуче всі.
Ф а л ь с т а ф. Я просив би вашу милість пояснити мені, про кого йде мова?
П р и н ц. Я маю на увазі спокусника юнацтва, гидотного, сивобородого диявола Фальстафа.
Ф а л ь с т а ф. Я не знаю його, мілорде.
П р и н ц. Не сумніваюсь в цьому.
Ф а л ь с т а ф. Одначе, я не наважусь сказати, що він чим-небудь гірший за мене. Що він старий, так це досить сумно, і про це говорить його сиве волосся. Але щоб він був, пробачте, ваша величносте, розпусником, це я рішуче заперечую. Якщо пити херес із цукром – злочин, то хай Господь допомогає злочинцям. Якщо бути веселим на старість – це гріх, то всі мої знайомі старі трактирники стануть здобиччю диявола. Якщо товстих людей слід ненавидіти, то, значить, худі фараонові корови заслуговують на любов. Ні, добрий володаре, проженіть Пето, проженіть Бардольфа, проженіть Пойнса, але не дивіться косо на доброго Джека Фальстафа, на вірного і хороброго друга Джека Фальстафа, тим більш хороброго, що він старий. Не розлучайте його з Гаррі, не віднімайте його у вашого Гаррі: прогнати товстого Джека – усе одно, що прогнати весь світ.
П р и н ц. Я хочу прогнати його, – і прожену.
Стук в двері. Трактирниця виходить.
Вбігає Бардольф.
Б а р д о л ь ф. Принце, принце! Біля дверей шериф із вартою!
Ф а л ь с т а ф. Геть, волоцюго! Не заважай виставі. Я маю ще багато сказати на користь Фальстафа.
Квапливо повертається трактирниця.
Т р а к т и р н и ц я. Господи Ісусе! О мілорде, мілорде!
П р и н ц. Ну, що там таке? Чи не диявол приїхав на смичку від скрипки? Що сталося?
Т р а к т и р н и ц я. Шериф і варта біля дверей. Вони хочуть обшукати дім. Впустити їх?
Ф а л ь с т а ф. Слухай, Гаррі, ніколи справжній золотий не вважай за фальши-
вий. Ось ти справді зійшов з розуму, хоч не здаєшся божевільним.
П р и н ц. А ти від природи боягуз, окрім інстинкту.
Ф а л ь с т а ф. Я заперечую цю думку. Якщо ти не впустиш шерифа – добре, а впустиш – хай заходить. Якщо я не зумію триматись не гірше будь-кого, коли мене повезуть на шибеницю, то до біса все моє виховання. Я сподіваюсь, що мотузка задушить мене так само швидко, як всякого іншого.
П р и н ц. Сховайся за завісою, а ви усі – на горище. А тепер, панове, треба прийняти вигляд чесних людей зі спокійною совістю.
Ф а л ь с т а ф. Були у мене і чесність, і спокійна совість, та десь поділися. Краще я сховаюсь. (Ховається.)
Бардольф, Гедсгіл і Пето виходять.
П р и н ц. Кличте шерифа.
Трактирниця виходить.
Входить ш е р и ф з в і з н и к о м.
П р и н ц
Шерифе, чим я можу вам служити?
Ш е р и ф
По-перше, вибачаюся, мілорде.
Мені доповіли, що до будинку
Особи підозрілі забрели.
П р и н ц
Хто саме?
Ш е р и ф
За прикметами відомо:
Один – товстун.
В і з н и к
Неначе сала шмат.
П р и н ц
Його немає тут. Недавно зовсім
З дорученням його я відіслав.
Та слово вам, шерифе, я даю,
Що завтра він постане перед вами.
Якщо у чомусь винен – відповість.
На тому вас поштиво відпускаю.
Ш е р и ф
Вже йду, мілорде. У купців проїжджих
Відібрано було дві сотні фунтів.
П р и н ц
Можливо. І якщо грабіжник – він,
Поплатиться за це. Отож, прощайте.
Ш е р и ф
Вклоняюсь низько, принце. Надобраніч.
П р и н ц
Я думаю, скоріше “добрий ранок”.
Ш е р и ф
І справді. Повернуло вже на третю.
Шериф і візник ідуть геть.
П р и н ц. Цей жирний шахрай усім відомий, немов собор святого Павла. Давай-но його сюди.
П о й н с. Фальстафе! (Відкидає завісу.) Спить, як убитий, і хропить, мов кінь.
П р и н ц. Дійсно, як важко він дихає! Обшукай його кишені.
Пойнс обшукує його.
Що ти знайшов?
П о й н с. Якісь записки, мілорде.
П р и н ц. Подивимось, що в них написано. Читай.
П о й н с (читає). “Крім того, каплун – два шилінга два пенса; крім того, соус – чотири пенса; крім того, хересу два галлони – п`ять шилінгів вісім пенсів; крім того, ще хересу і анчоусів до нього – два шилінга шість пенсів; крім того, хліба на пів-пенні”.
П р и н ц. Уяви собі, на відро хересу хліба тільки на пів-пенні! Сховай решту паперів, прочитаємо потім. Не треба будити його, нехай проспиться. Ранком я піду в палац. Нам всім треба збиратися на війну, і ти одержиш почесне призначення. А цьому розбійнику я забезпечу місце у піхоті, нехай побігає. Награбовані гроші будуть повернені з надлишком. Зайди до мене завтра раненько, а тепер, Пойнсе, прощавай.
П о й н с. Прощайте, мілорде.
Ідуть геть.
Дія третя
СЦЕНА 1
Бангор. Кімната в домі архієпіскопа.
Входять Г о т с п е р, В у с т е р, М о р т и м е р і Г л е н д а в р.
М о р т и м е р
Надійні друзі, поміж нами згода,
Початок обіцяє успіх нам.
Г о т с п е р
Ну, Мортимере, Вустере, Глендавре,
Сідаймо. От біда: забув я карту!
Г л е н д а в р
Ні, ось вона. Сідайте, Гаррі Персі.
Сідайте, Готспер. Кожен раз, коли
Це прізвисько король наш добрий чує,
На небо вам злетіть бажає він.
Г о т с п е р
А вам – у пекло втрапити, як тільки
Почує ненароком про Глендавра.
Г л е н д а в р
Ну що ж, мені це добре зрозуміло:
В той день, коли з`явився я на світ,
Палало небо і земля двигтіла.
Г о т с п е р
Події ці так само відбулись би,
Коли б, скажімо, кішка окотилась,
А вас на світі й сліду не було.
Г л е н д а в р
А я кажу вам, що земля тремтіла
Під час мого народження.
Г о т с п е р
А я
Кажу вам, що такого переляку,
По честі, я не можу зрозуміть.
Г л е н д а в р
Земля тряслась і небеса палали.
Г о т с п е р
Ну, то її, напевне, налякало
Палання неба, а ніяк не ви.
Земля нерідко корчиться від болю,
Коли її утробу розпирають
Гарячі гази, лава і вогонь.
Тоді вона трясеться, бідолашна,
І падають будинки і дзвінниці.
Такі ж, напевне, спазми відбувались
Під час появи вашої на світ.
Г л е н д а в р
Від іншого б я слів таких не стерпів.
Я заперечень слухати не звик.
Дозвольте-но, кузене, повторити:
Коли на світ народжувався я,
Палало небо, з гір збігали кози,
На луках розлягався рев отар.
Було це справжнім віщуванням долі,
Не схожої на інші. І життя
Підтвердило правдивість віщувань.
Я не належу до людей звичайних.
В Шотландії, у Англії, в Уельсі
Нема нікого, хто б служити міг
Зразком для мене. І немає в світі
Нікого, хто зумів би стати врівень
Зі мною у осягненні наук
І магією так оволодів би.
Г о т с п е р
Валлійською ніхто так не говорить,
Як ви. Та я обідати піду.
М о р т и м е р
Не зліть його. Облиште суперечки.
Г л е н д а в р
Я викликаю духів із пітьми.
Г о т с п е р
Я можу теж, і кожен кликать може.
Вся справа в тім, чи з`явиться той дух?
Г л е н д а в р
Я вас, кузене, можу научити,
Як чортом керувати.
Г о т с п е р
Я ж навчу,
Як чорта викривати. Не вигадуй,
Кажи лиш правду. Це для чорта – смерть.
Закляттям чорта викличте до мене,
А я його вам в ложці утоплю.
Нечисту силу переможе правда.
М о р т и м е р
Облиште ці порожні балачки.
Г л е н д а в р
Помірятися силою зі мною
Аж тричі намагався Болінброк
І тричі довелось йому тікати,
Не солоно сьорбавши.
Г о т с п е р
Солоніше,
Напевне, вам, кузене, довелось?
Г л е н д а в р
Ну, досить. Нам домовитись потрібно,
Як порівну нам землі поділить?
М о р т и м е р
Архідиякон визначив на карті
Три рівних, три однакових шматка.
Вся Англія від Северна і Трента
На південь і на схід – то мій наділ.
Уельський край від Северна на захід
Відійде до Глендавра. Вам же, Персі,
Усі північні землі віддамо.
Угоду я звелів переписати
У трьох-таки примірниках. Сьогодні
Ми підписами скріпимо її.
А завтра, Персі, вирушимо разом,
Як домовлялись, з Вустером в похід
До Шрусбері, щоб там шотландське військо
І військо батька вашого зустріть.
Мій тесть Глендавр продовжить готування
І за два тижні з`явиться до нас.
(до Глендавра)
А ви зберіть тим часом і озбройте
Своїх сусідів, челядь і селян.
Г л е н д а в р
Раніше сподіваюся з`явитись,
І вам дружин з собою привезу.
Тепер ви краще з ними не прощайтесь,
Бо цілий світ вони залити можуть
Своїми нескінченними слізьми.
Г о т с п е р
Наділ мій, що від Бертона на північ,
Мені здається меншим, аніж ваші.
Погляньте, як врізаються у нього
Коліна річкові в кількох місцях.
Я побудую тут високу греблю,
І звідси потече спокійний Трент
Новим руслом без дивних викрутасів.
Я не дозволю річці так звиватись,
Мені найкращі землі псуючи.
Г л е н д а в р
Ви річці не дозволите звиватись?
Та чи захоче слухатись вона?
М о р т и м е р
Не забувайте також, що наступні
Коліна річкові на вашу користь
Врізаються уже у мій наділ.
В у с т е р
Та греблю тут неважко влаштувати,
І цей шматок до півночі відійде,
Коли прямою зробиться ріка.
Г о т с п е р
Витрат на це багато не потрібно.
Г л е н д а в р
Я проти змін таких.
Г о т с п е р
Та хто завадить
Мені зробити їх?
Г л е н д а в р
Заваджу я.
Г о т с п е р
Валлійською б ви краще говорили.
Бажав би я не розуміти вас.
Г л е н д а в р
За вас не гірше знаю я англійську.
Я виріс при англійському дворі
І в юності багато написав
Нових пісень для голосу і арфи.
Я тим англійську мову збагатив,
Чого із вами, Персі, не траплялось.
Г о т с п е р
Цьому я дуже радий. Краще б я
По-своєму нявчав, неначе кішка,
Аніж, приміром, став би віршомазом.
Коли вищить свічник при обертанні
Чи колесо немазане рипить,
То хоч не ниють зуби, як від віршів.
Я їх люблю так само, як ходу
Старої і заїждженої шкапи.
Г л е н д а в р
Ну добре, згода: випрямляйте Трент.
Г о т с п е р
Не варто. Я не жадібний. І друзям
Траплялось втричі більше дарувати.
Але якщо вже розпочався торг,
То за десяту частку волосини
Я буду сперечатись до кінця.
Готові вже угоди? Час у путь.
Г л е н д а в р
Ніч місячна, і можна вирушати.
Піду покваплю писаря, а також
Дружин оповіщу про ваш від`їзд.
Не уявляю, що з дочкою буде?
Без Мортимера пропаде вона.
(Іде геть.)
М о р т и м е р
Навіщо, Персі, дражните ви тестя?
Г о т с п е р
Інакше я не можу. Він мене
Розмовами до відчаю доводить.
Дзвенить у вухах від абракадабри,
Від брехень про мурахів і кротів,
Про віщування, зроблені Мерліном,
Про левів на гербах і про драконів,
Безкрилих грифів і безперих риб,
Про іншу тарабарщину, що здатна
Мене, їй-богу, з розуму звести.
Учора він тримав мене пів-ночі,
Підвладних називаючи чортів.
Його не слухав я і лиш мугикав
У відповідь. Він гірший злої баби,
Нестерпніший за клячу чи за дім,
Де піч димить. Та від його розмов
Утік би я на млин з цього палацу
Від пирогів та вин на воду й хліб!
М о р т и м е р
Даремно. Він освічений і гідний,
Тямущий у премудростях наук,
Як лев, сміливий, щедрий і гостинний.
Він любить вас, він поважає вас
І лиш тому він стримує свій гонор.
Клянусь, що він нікому б не дозволив
Себе дражнить, як робите це ви.
Не зловживайте ж ви його терпінням.
В у с т е р
Ти, справді, сперечаєшся із ним,
Відколи ти приїхав, безперервно.
Не думаю, що грубість може бути
Ознакою відвертості і сили.
Відсутність виховання і манер,
Пихата зверхність і зарозумілість
Тобі не роблять честі.
Г о т с п е р
Я – школяр!
Спасибі вам за надані уроки.
Та ось жінки прощатися ідуть.
Повертається Г л е н д а в р у супроводі
л е д і М о р т и м е р і л е д і П е р с і.
М о р т и м е р
Не знаю я валлійської. Дружина ж
Англійською – ні слова. От біда!
Г л е н д а в р
Дочка в сльозах. Пускати вас не хоче,
Сама іти готова на війну.
М о р т и м е р
А ви їй поясніть, що з леді Персі
Її в наш табір ви привезете.
Глендавр і леді Мортимер розмовляють
валлійською.
Г л е н д а в р
Мої слова відскакують від неї,
Немов горох. Не хоче чути їх.
Леді Мортимер звертається валлійською
до чоловіка.
М о р т и м е р
Тебе я розумію. Не потрібно
Перекладу гіркої мови сліз.
Лиш сором чоловічий заважає
Такою ж і мені відповісти.
Леді Мортимер знову звертається до нього
валлійською.
Твої я поцілунки розумію,
Як ти – мої. І це я назову
Розмовою високих почуттів.
Та я не заспокоюся, допоки
Валлійської не вивчу досконало.
В твоїх вустах звучить вона чарівно,
Мов пісня у розквітлому саду,
Яку під звуки лютні королева
Співає для коханого свого.
Г л е н д а в р
Ви надто вже розчулились, мій зятю.
Нещасна може з розуму зійти.
Леді Мортимер знову звертається до чоловіка
валлійською.
М о р т и м е р
Невігласом стою перед тобою.
Г л е н д а в р
Дочка вас просить голову покласти
Їй на коліна, лігши на циновку.
Вона для вас співати розпочне.
Тоді склепить знемога ваші вії
І зробиться важкою голова.
Різниця поміж дійсністю і сном,
Як поміж днем і ніччю, раптом зникне.
М о р т и м е р
Я буду радий спів її почути,
Тим часом перепишуть договір.
Г л е н д а в р
Тоді отут лягайте. Музиканти,
Що будуть грати аккомпанемент,
Звідсіль іще за десять тисяч миль,
Але за мить ви будете їх чути.
Г о т с п е р. Лягаймо і ми, Кет. Ти досконало володієш мистецтвом лежати. Дай-но я покладу голову тобі на коліна.
Л е д і П е р с і. Іди геть, безсоромний!
Глендавр промовляє кілька слів валлійською.
Починається музика.
Г о т с п е р. Тепер я бачу, що диявол розуміє валлійську. Тоді ясно, чому у нього стільки примх. Чуєш, яка милозвучна оця чортівня?
Л е д і П е р с і. Якби безглуздя було основою музикальності, ти був би генієм у музиці, бо ти – суцільна впертість і примхливість. Лежи спокійно, невгамовний, а то ми нічого не почуємо. Зараз леді співатиме валлійською.
Г о т с п е р. Я краще би послухав, як моя лягава Леді виє ірландською.
Л е д і П е р с і. Хочеш, щоб тобі розбили череп?
Г о т с п е р. Ні, не хочу.
Л е д і П е р с і. Тоді лежи спокійно.
Г о т с п е р. Навіщо? Це – жіночий обов`язок.
Л е д і П е р с і. Бог тобі на поміч!
Г о т с п е р. Залізти у постіль валлійської леді?
Л е д і П е р с і. Що за розмови?
Г о т с п е р. Мовчи. Вона збирається співати.
Леді Мортимер співає валлійську пісню.
Тепер заспівай ти, Кет.
Л е д і П е р с і. Овва! Ні за які пряники!
Г о т с п е р. “Овва, ні за які пряники!” В тебе вирази, ніби ти дружина пекаря. “Овва”, або “тримай ширше кишеню”, або “побий мене грім”, або “щоб мені світу божого не бачити”.
Ти божишся міщанськими словами,
Неначе не виходила ніколи
За Фінберійський вал. Якщо вже, Кет,
Божитись ти надумала, божися
Відбірною дворянською божбою.
А ці імбирні пряники облиш
Для парочок міщанських на гулянні
І їхніх клятв. Ти краще заспівай.
Л е д і П е р с і
Співати я не буду.
Г о т с п е р
Ну, як хочеш.
Співати – це заняття кравців і птахоловів. Договір скоро перепишуть, і за дві години я вирушаю. Якщо хочеш, приходь до мене. (Іде геть.)
Г л е н д а в р
Ходімо, Мортимере. До від`їзду
Ви ставитесь тепер так само мляво,
Як Персі - нетерпляче. Договір,
Напевне, вже готовий. Зостається
Поставити печатки – і у путь.
М о р т и м е р
Я з радістю готовий.
Ідуть геть.
СЦЕНА 2
Лондон. Приймальня в палаці.
Входять к о р о л ь Г е н р і х,
п р и н ц Г е н р і х та лорди.
К о р о л ь
Залиште нас, мілорди. З принцем я
Повинен говорити без сторонніх.
Далеко не розходьтесь. Дуже скоро
Ви будете потрібні.
(Лорди виходять.)
Я не знаю,
За гріх який мене карає бог,
Що з сина, – з крові власної і плоті, –
Мені знаряддя помсти він створив.
Та знаю те, що ти для мене служиш
Таким бичем розгніваних небес
І карою за всі мої гріхи.
Як пояснить інакше твій розгул,
Життя розпусне, витівки ганебні
І дивну нерозбірливість смаку?
Як помирити королівську кров
З таким життям, з мерзенністю такою?
П р и н ц
Володаре, не смію заявляти,
Що чистий перед вами і безгрішний,
Але не всі докори я сприйму.
Коли спростую вигадки і брехні,
Що зводили наклепники на мене,
То ви пробачте декілька провин,
Які за браком досвіду здійснив я
І у яких я щиросердно каюсь.
К о р о л ь
Пробач тобі Господь. Дивуюсь я
Прихильностям твоїм, мій сину Гаррі.
У предків наших вищий був політ.
Ти в раді втратив місце через грубість,
Тебе там замінив молодший брат.
Чужий для принців крові і для двору,
Надії ти мої розбив у прах.
Усі тобі падіння пророкують.
Коли б і я отак мозолив очі,
Так надокучив, так себе знеславив,
Я королем ніколи би не став.
Народна звичка до старої влади
Мене навік позбавила б уваги,
Як щось низької проби, без ціни.
Але на людях я бував не часто,
При зустрічі вражав їх, мов комета.
Навколо шепотіли: “Болінброк”.
І вголос перепитували: “Де він?”
Я був ласкавий, як блакить небес,
І натовп приворожував до себе.
Вітали всі мене, мов короля,
В присутності законного монарха,
Та звикнути до мене не могли,
Як до церковних риз, що бачать рідко.
З`являючись на людях, вихід свій
Умів перетворити я на свято.
А наш король у натовпі снував
Із блазнями, міняючи забави,
І дозволяв над саном королівським
Дотепним скалозубам жартувать.
На вулиці усі, кому не лінь,
Могли із ним заводити розмови,
А він вважав, що люблять всі його,
І був щасливий, що для всіх доступний.
Від частого вживання навіть мед
Нудоту може викликати згодом,
Бо більше, ніж потрібно – забагато.
З`являючись у натовпі щодня,
Король зробився, як зозуля в травні:
Всі чують, та не слухають її.
Проходили усі повз короля,
На нього не звертаючи уваги.
Якщо вже хтось його і помічав,
То не дивився більше, як на сонце,
А поглядав спідлоба, неохоче,
Як на сусіда, що давно набрид.
На тій же, Гаррі, ти стоїш дорозі.
Званням своїм ти нехтуєш ганебно,
Твій гурт гульвіс відштовхує усіх.
Всі гнівно відцуралися від тебе,
Лише мої тобі радіють очі
І ніжність їх затьмарює слізьми.
П р и н ц
Соромлюся, володаре, це чути
І повністю змінитись постараюсь.
К о р о л ь
Таким, як ти тепер в очах людей,
Був Річард в дні, коли я повернувся
Із Франції, прибувши в Равенсберг.
Яким я був тоді, тепер став Персі.
Йому би більше личила корона,
Хоч спадкоємець за законом ти.
Та чи для тих написані закони,
Хто володіє зброєю, як він?
Його ревінням лева не злякаєш.
Він молодий, як ти, а подивись,
Яких старих єпіскопів і лордів
Його накази посилають в бій.
Яку здобув блискучу перемогу
Над знаменитим Дугласом, котрий
У доблесті суперників не мав,
Котрий давно за мудрістю маневрів
Вважався кращим в світі полководцем!
І тричі Готспер, цей новітній Марс,
Ледь пелюшки покинувши, спромігся
Його розбити, взяти у полон
І відпустити з богом, щоб невдовзі
В союзі з ним наважитись піти
Війною проти трону, проти мене!
Ти чув, що Персі, граф Нортумберленд,
Єпіскоп Йоркський, Мортимер і Дуглас,
Поміж собою змовившись, повстали?
Але навіщо знати це тобі?
Про ворогів навіщо розмовляю
Я з ворогом найзлішим і найближчим?
Я впевнений, що ти до них пристанеш
В захопленні, зі страху чи з нудьги.
І підеш ти, метляючи хвостом
Перед повсталим Персі, проти мене,
Щоб довести, як виродився ти.
П р и н ц
Не думайте про те, чого не буде.
Хай бог пробачить тим, хто відвернув
Прихильність вашу і любов від мене.
За це колись своєю головою
Мені заплатить Персі. І тоді,
В щасливий день моєї перемоги,
Дістану право зватись вашим сином.
Я буду весь скривавлений, бо я
Сліди ганьби із себе змию кров`ю.
Так, вірю: ми зустрінемось віч-на-віч –
Блискучий лицар, нездоланний Готспер,
І бідний Гаррі, ваш забутий син.
І хай би ще погордливіше шолом
Він підіймав, і хай би в десять раз
Загальний осуд гнув мене сильніше,
Все зміниться в той день. Я заберу
Всю честь його, а він – моє безчестя.
Він мій батрак, для мене він зібрав
Блиск подвигів своїх; усе до ріски
Мені віддасть, або рахунок їх
У нього я із серцем разом вирву.
(Стає навколішки.)
Зробити це я присягаюсь вам
І, як поможе бог здійснити клятву,
Тоді, я сподіваюся, зцілю
Глибокі рани в батьківському серці.
Якщо б удача зрадила мене,
То смерть нас від обов`язків звільняє,
Та краще я сто тисяч раз помру
В бою, аніж порушу цю присягу.
К о р о л ь
Сто тисяч раз помруть бунтівники.
(Підходить до принца, підіймає
його з колін і обіймає.)
Я вирішив, що ти очолиш військо.
Входить с е р У о л т е р Б л е н т.
Що скажеш, Бленте? В тебе на обличчі
Якась тривога.
Б л е н т
Вхожу я до вас
Зі звісткою тривожною, якою
Лорд Мортимер Шотландський сповіщає:
Зійшлися одинадцятого дня
Теперішнього місяця загони
Англійських заколотників із військом,
Яке привів з Шотландії граф Дуглас
Під Шрусбері. Якщо надійдуть ще
Усі, хто обіцяли їм підтримку,
То заколоту нам не придушить.
К о р о л ь
Цю новину вже п`ятий день я знаю.
Граф Вестморленд сьогодні рушив. Слідом
Іде лорд Джон Ланкастерський, мій син.
Ти, Гаррі, рушиш в середу, а я –
В четвер. Зустрітись мусимо в Бріджнорсі.
Веди колону через Глостершир.
Я впевнений, що за дванадцять днів
Всі наші сили зійдуться докупи.
Я зволікати довго вам не дам,
Бо кожен день на користь ворогам.
Ідуть геть.
СЦЕНА 3
Істчіп. Кімната у трактирі “Кабаняча голова”.
Входять Ф а л ь с т а ф і Б а р д о л ь ф.
Ф а л ь с т а ф. Бардольфе, я прийшов у занепад з часу останньої вилазки. Я худію і сохну. Шкіра висить на мені, як сукня на старій жінці. Я зморщився, як печене яблуко. Треба мені покаятись, і якомога скоріше, доки я хоч на що-небудь схожий. А то я зовсім заслабну, і в мене не вистачить сили каятися. Хай я буду перчиною або шкапою на броварні, якщо я не забув, який вигляд має церква всередині. Господи боже мій, погане товариство згубило мене.
Б а р д о л ь ф. Сер Джоне, в такому смутку ви довго не протягнете.
Ф а л ь с т а ф. У тому й справа. Заспівай-но мені краще щось непристойне, звесели мене. Колись я був порядною людиною, як це личить дворянину, тобто в міру порядним: помірно лаявся, грав на гроші не більше семи разів на тиждень, відвідував будинки розпусти не частіше, як через чверть години. Було навіть три чи чотири випадки, коли я повернув борги. Життя протікало в розумних межах. А що тепер?
Б а р д о л ь ф. Як було не вийти за межі, коли ви так розжиріли?
Ф а л ь с т а ф. Наведи порядок на своїй пиці, а потім вчи мене жити. Ти – наш адміральський корабель з флагманським ліхтарем на носі, замість корми. Ти – лицар палаючої лампи.
Б а р д о л ь ф. Дався вам, сер Джоне, мій ніс. Він вам не зробив нічого поганого.
Ф а л ь с т а ф. Звичайно, ні. Він мені навіть корисний. Я користуюсь ним з повчальною метою, як інші – черепом або нагадуванням про смерть. Кожен раз, як погляну на тебе, думаю про полум`я в пеклі і про того багача, що завжди одягався в пурпур, а потім горів у полум`ї. Якби в тобі була хоч крапля доброчесності, я присягався би твоїм обличчям: “Клянусь цим вогнем, який і є ангел небесний”. Та ти істота пропаща, і якби не світоч у тебе на обличчі, ти був би цілковитим сином мороку. Якщо в ніч нашого розбою, коли ти бігав за моїм конем, я не сприйняв тебе за блукаючий вогник або вогняну кулю, можеш сказати, що я не люблю грошей. Ти – наше вічне свято з багаттями і фейєрверками. Ти зберіг мені, принаймні, сімсот фунтів стерлінгів на смолоскипах, коли ми ходили з тобою вночі із шинка в шинок. Втім, на херес, випитий тобою, я міг би збудувати кращу в Європі свічарню. Двадцять три роки, бачить бог, підтримую я вогонь у цій саламандрі.
Б а р д о л ь ф. Далось вам моє обличчя, подавіться ви ним!
Ф а л ь с т а ф. Врятуй мене, боже, я вмер би від згаги.
Входить т р а к т и р н и ц я.
А, шанування нашій курочці! Ну що, дізнались, хто обчистив мої кишені?
Т р а к т и р н и ц я. Схаменіться, сер Джоне! Чи тримала б я злодіїв у домі? Я з чоловіком обшукала геть усіх, до останнього служки. У мене вдома не пропадало й волосини.
Ф а л ь с т а ф. Брехня! Бардольф нещодавно голився тут і втратив багато волосин. А я клянусь, що в мене обчистили кишені. Так що ти мовчи, бабо. Нічого корчити святу.
Т р а к т и р н и ц я. Хто, я? Ні! Як ви смієте? Ще ніхто не обзивав мене так в моєму власному будинку.
Ф а л ь с т а ф. Облиш. Я тебе добре знаю.
Т р а к т и р н и ц я. Ні, сер Джоне, ви мене не знаєте. А ось я вас знаю добре. Ви заборгували мені, сер Джоне, і навмисне хочете посваритись зі мною, щоб не платити. Я вам купила дюжину сорочок.
Ф а л ь с т а ф. Із гнилої ряднини для мішків! Я їх віддав булочниці на сита.
Т р а к т и р н и ц я. Ось і неправда. Сорочки з голандського полотна по вісім шилінгів за ярд, щоб мені з місця не зійти. А крім того, ви взяли наборг, наїли у кредит і пропустили окремими порціями на двадцять чотири фунти.
Ф а л ь с т а ф (вказуючи на Бардольфа). Він також прикладався. Хай платить.
Т р а к т и р н и ц я. Та він же бідний, сер Джоне! Що з нього візьмеш?
Ф а л ь с т а ф. Бідний? З таким монетним двором на обличчі? Хто ж тоді багатий? Хай чеканять гроші з його носа і щік. Я нічого не заплачу. Я що, приїжджий? Не можу й заснути в своєму трактирі, щоб не обчистили кишені? У мене вкрали дідівський перстень ціною в сорок марок.
Т р а к т и р н и ц я. Господи Ісусе! Скільки раз я сама чула від принца, що перстень мідний.
Ф а л ь с т а ф. Твій принц – блазень і дармоїд. Будь він тут, я б відлупив його, як собаку, за такі слова.
Входять, маршируючи по-військовому, п р и н ц і П о й с.
Фальстаф іде назустріч принцу, який грає на командирській палиці, як на флейті.
Ну що, друже? Вітер дійсно дме у цей бік? Невже нам усім доведеться марши-рувати?
Б а р д о л ь ф. Так, попарно, як колодникам у Ньюгейтській тюрмі.
Т р а к т и р н и ц я. Мілорде, послухайте…
П р и н ц. Що скажете, містріс Куіклі? Як поживає ваш чоловік? Він мені подобається. Він – чесна людина.
Т р а к т и р н и ц я. Добрий принце, вислухайте мене.
Ф а л ь с т а ф. Плюнь на неї і краще послухай мене.
П р и н ц. Що скажеш, Джеку?
Ф а л ь с т а ф. Вчора ввечері, коли я заснув тут за завісою, у мене обчистили кишені. Це ж злодійське кубло, тут грабують людей.
П р и н ц. Що в тебе пропало, Джеку?
Ф а л ь с т а ф. Ти не повіриш, Гаррі. Три чи чотири сорокафунтові купюри і дідівський перстень з печаткою.
П р и н ц. Ну, це дурниці, йому ціна вісім пенсів.
Т р а к т и р н и ц я. Так і я йому сказала, мілорде. І сказала, що чула це від вашої милості. А він, мілорде, розкричався, став лаяти вас і навіть похвалявся відлупцювати вас.
П р и н ц. Не може бути!
Т р а к т и р н и ц я. Якщо я брешу, то нема в мені ні правди, ні совісті, ні жіночої честі.
Ф а л ь с т а ф. Їх і нема в тобі. Правди у тобі, як у вареному чорносливу, а совісті не більше, ніж у лисиці, яку викурили з нори. Що ж до жіночої честі, то жіночості в тобі не більше, ніж у поліцейському наглядачі. Пішла звідси, халепо!
Т р а к т и р н и ц я. Яка халепа? Яка така халепа?
Ф а л ь с т а ф. Така, що не приведи бог, ось яка.
Т р а к т и р н и ц я. Неправда, я не така, що не приведи бог, я порядна жінка у законному шлюбі. А ось ти, хоч ти і лицар, і дворянин, ти негідник, якщо говориш так про мене!
Ф а л ь с т а ф. А ти, хоч ти і трактирниця, а тварина, якщо весь час сперечаєшся зі мною.
Т р а к т и р н и ц я. Яка така тварина? Яка я тварина?
Ф а л ь с т а ф. Яка тварина? Видра – ось яка.
П р и н ц. Видра? Чому ж видра, сер Джоне?
Ф а л ь с т а ф. Чому? Тому що вона ні риба, ні м`ясо, – невідомо як за неї взятись.
Т р а к т и р н и ц я. Брешеш! І ти, і всякий інший добре знає, як взятись, негідник!
П р и н ц. Твоя правда, хазяйко. Він плюндрує тебе ні за що, ні про що.
Т р а к т и р н и ц я. Так само, як і вас, мілорде. Він каже, що ви йому заборгу-вали тисячу.
П р и н ц. Ось як! Це я заборгував тобі тисячу фунтів?
Ф а л ь с т а ф. Яку тисячу, Гаррі? Мільйон! Твоя любов варта мільйона, а ти заборгував мені свою любов.
Т р а к т и р н и ц я. Він ще назвав вас блазнем і дармоїдом і похвалявся відлупцювати вас.
Ф а л ь с т а ф. Хіба я це казав, Бардольфе?
Б а р д о л ь ф. Звичайно казали, сер Джоне.
Ф а л ь с т а ф. Ну так, у випадку, коли б принц стверджував, що перстень мідний.
П р и н ц. Я і кажу, що він мідний. Де ж тепер твої погрози?
Ф а л ь с т а ф. Я здійснив би їх, коли б ти був простою людиною, ти знаєш сам. Але в якості принца я тебе боюсь, як левеняти.
П р и н ц. А чому не лева?
Ф а л ь с т а ф. Як лева, я повинен боятися короля. Невже ти думаєш, що я злякаюсь тебе, як твого батька? Хай лусне в мене пояс, якщо я поставлю вас поруч.
П р и н ц. Уявляю собі, як впаде тоді твоє черево тобі на коліна! В твоїй утробі, негіднику, нема місця для вірності і чесності – все зайнято кишками і шлунком. Звинуватити чесну жінку, що вона лазила до тебе в кишені! А що в них було, сучий сину, безсовісний, обжерливий кабане, крім трактирних рахунків, адрес будинків розпусти та жалюгідного льодяника від задишки? Чи, може, я брешу? Але ти, звичайно, стоятимеш на своєму і не зізнаєшся. І не соромно тобі?
Ф а л ь с т а ф. Послухай, Гаррі. Наш прабатько Адам впав у гріх у часи невинності. Що ж робити бідному Джеку Фальстафу у часи скверни? Ти бачиш, на мені більше м`яса, ніж на інших, отже більше і спокус. Так ти, значить, зізнаєшся, що обчистив мої кишені?
П р и н ц. Виходить, що так.
Ф а л ь с т а ф. Трактирнице, я пробачаю тобі. Іди, приготуй сніданок. Люби свого чоловіка, наглядай за слугами і шануй гостей. Ти бачиш, я сприймаю розумні докази. Мир відновлено. Як, ти досі тут? Ні, ні, іди, будь ласка.
Трактирниця іде геть.
Ну, Гаррі, що чути при дворі? Як там поставились до нашого грабежу?
П р и н ц. Ах ти, тушена яловичино! Мені знову довелося бути твоїм ангелом-хранителем. Гроші повернуті.
Ф а л ь с т а ф. Не люблю я, коли повертають гроші: подвійна робота.
П р и н ц. Я помирився з батьком, і можу тепер робити, що забажаю.
Ф а л ь с т а ф. Тоді знаєш що? Спорожни державну казну, а головне, так само безкарно.
Б а р д о л ь ф. Так, будь ласка, мілорде.
П р и н ц. Джеку, я дістав тобі місце в піхоті.
Ф а л ь с т а ф. Краще би в кінноті. Знайди мені, будь ласка, когось в ад`ютанти, хто вміє красти. Молодого, років двадцяти двох, щоб у поході поповнював мої запаси. Добре, що бог послав нам цих заколотників. Вони не роблять зла нікому, крім чесних людей. Я їх схвалюю, молодці.
П р и н ц. Бардольфе!
Б а р д о л ь ф. Що накажете, мілорде?
П р и н ц. Віднеси цього листа моєму братові, принцу Ланкастерському, а оцей – мілорду Вестморленду.
Бардольф виходить.
Ну, Пойнсе, на коней! Нам ще до обіду треба проїхати тридцять миль.
Пойнс виходить.
А ти, Джеку, приходь до мене завтра о другій годині в Темпл-Холл.
Одержиш там призначення і гроші,
Щоб вербувати королю солдат.
Іде війна. До влади Персі рветься.
Комусь із нас загинуть доведеться.
(Іде геть.)
Ф а л ь с т а ф
Сніданок спершу. Головну квартиру
Зробити б я хотів з цього трактиру.
(Іде геть.)
Дія четверта
СЦЕНА 1
Табір заколотників поблизу Шрусбері.
Входять Г о т с п е р, В у с т е р і Д у г л а с.
Г о т с п е р
Я згоден з вами, мій шотландський друже,
Що лестощами правду називають,
А то про вас би я сказати міг,
Що Дугласа ім`я гуляє світом,
Як гроші, що усюди визнають.
Мені огидні лестощі й люб`язність,
Але ніхто, крім вас, в моїй душі
Ще не займав таке почесне місце.
І це я вам на ділі доведу.
Д у г л а с
Ви – втілення хоробрості і честі,
І я нікого в світі не боюсь.
Г о т с п е р
Спасибі.
Входить г і н е ц ь з листами.
Звідкіля оці листи?
Г і н е ц ь
Листи від батька вашого.
Г о т с п е р
Чому ж
Мені він пише, а не приїжджає?
Г і н е ц ь
Він їхати не може, занедужав.
Г о т с п е р
Знайшов коли хворіти! Хто ж тоді
Веде до нас його численне військо?
Г і н е ц ь
Не знаю. Він про це, напевне, пише.
В у с т е р
Скажи мені, чи справді він лежить?
Г і н е ц ь
Днів за чотири до мого від`їзду
Він захворів, а у останній день
Він дуже лікарів занепокоїв.
В у с т е р
Бажав би я, щоб видужав наш час,
Допоки недоречно він хворіє.
Його здоров`я ще ніколи досі
Нам не було потрібне, як тепер.
Г о т с п е р
Хворіти! В той момент, коли хвороба
Для справи – то зараза і загибель!
Він пише – де це місце у листі? –
Щось про раптову внутрішню недугу,
Про те, що попередити не зміг,
Бо не хотів у небезпечній справі
Довіритись паперу і гінцям.
Та нам при наших силах незначних
Усе ж він радить діяти рішуче,
Щоб встановити дослідним шляхом,
Наскільки нам сприяти може доля.
Він пише, що дізнався вже король
Про заколот. Не можна зволікати.
Що будемо робити?
В у с т е р
Невідомо.
Його хвороба – мов параліч нам.
Г о т с п е р
І справді, ніби руки віднялися.
А може, це не так вже і погано?
Неявка графа – не велике зло.
Ми думали ввести відразу в дію
Всі наші сили, кинути у бій
І вирішити гру одним ударом.
Скажіть, чи не безумством би було
Довіритися милості хвилини?
Без бойових резервів про запас
Ми не могли би виправить невдачу.
Д у г л а с
Не суперечу думці про резерв.
Тепер у нас лишається підмога
І прихисток на випадок поразки.
Г о т с п е р
Готове свіже військо й збірний пункт,
Якщо диявол ногу нам підставить.
В у с т е р
Та краще б граф таки прибув сюди,
Лиш єдність – запорука перемоги.
Багато хто, не знаючи причин
Того, що батько твій тепер не з нами,
Подумає, що вірність королю
Або здоровий глузд спинили графа.
Як може нам зашкодити ця думка,
Що здатна друзів відштовхнуть від нас!
Не час плодити сумніви у людях,
Їм відкривати таємниці змови;
Не час і для тверезих міркувань.
Тому відсутність графа недоречно,
Як випадково піднята завіса,
Відкриє необізнаним той факт,
Що впевненості в успіху немає.
Г о т с п е р
Ну, це вже ви заходите далеко.
Відсутність батька тільки додає
Повстанню більше блиску і відваги.
Якщо без нього не лякає нас
Із цілим королівством суперечка,
То безсумнівно, скажуть люди, з графом
Ми все перевернули б шкереберть.
Ні, все в порядку, все іде відмінно.
Д у г л а с
Іде, як тільки можна побажати.
Шотландцям невідоме слово “страх”.
Входить с е р Р і ч а р д В е р н о н.
Г о т с п е р
А, Верноне, тобі ми дуже раді!
В е р н о н
Чи тож мої порадують звістки?
Граф Вестморленд і з ним принц Джон ведуть
Сюди супроти вас сім тисяч війська.
Г о т с п е р
Ну що ж, нехай. Що далі?
В е р н о н
Далі те,
Що і король із військом також рушив
І швидко наближається сюди.
Г о т с п е р
Його чекаєм теж. Але скажи,
Де Гаррі, принц Уельський, непосида,
Що віддає постійно перевагу
Компанії затятих пияків?
В е р н о н
Він разом з ними. Я їх в полі бачив
У шоломах розкішних, в блиску лат.
Злетілись, мов орли до водопою,
Виблискуючи золотом кольчуг,
Як воїнство небесне на іконах.
Всі повні сил, неначе місяць травень;
Гарячі, наче сонце серед літа;
Мов кози, бистрі; буйні, як бички.
На принці шолом і блискучий панцир.
Я милувався легкістю, з якою
У панцирі він скочив у сідло
І став коня потроху гарячити
І раптом підіймати на диби.
Г о т с п е р
Облиш. Ти хочеш, щоб від слів твоїх
У мене почалася лихоманка?
Вони ідуть сюди? Нехай, тим краще.
Усі вони приречені. У жертву
Ми принесемо їх богині битв,
І Марсу на вівтар жбурнемо трупи.
Я весь палаю. Сил нема чекати:
Так близько здобич, та іще не наша.
Коня сюди! Мене він понесе
Туди, де в битві буде принц Уельський.
Зіткнуться Гаррі з Гаррі, кінь з конем;
Я певен, ми назад не повернем,
Аж поки хтось із нас не буде вбитий.
О, був би тут Глендавр!
В е р н о н
Якраз про нього
Я чув, як проїжджав крізь графство Вустер.
Не скоро, видно, військо він збере.
Д у г л а с
Оце найгірша із усіх звісток.
В у с т е р
Від неї аж мороз пішов по шкірі.
Г о т с п е р
А чи велике військо короля?
В е р н о н
Та тисяч тридцять.
Г о т с п е р
Хай би навіть сорок.
Немає батька і Глендавра теж,
Та нам серця відважні не бентеж.
До бою військо рветься вже само,
А треба буде вмерти – помремо.
Д у г л а с
Ми будемо хоробрі і уперті.
На рік я заговорений від смерті.
Ідуть геть.
СЦЕНА 2
Дорога у Ковентрі.
За сценою барабани і флейти.
Входять Ф а л ь с т а ф і Б а р д о л ь ф у неповному озброєнні.
Ф а л ь с т а ф. Сходи-но в Ковентрі, Бардольфе, і дістань мені пляшку хереса. Наш загін обійде місто, щоб до ночі потрапити до Сеттон-Колдфілда.
Б а р д о л ь ф. А гроші, капітане?
Ф а л ь с т а ф. Поки що виклади свої. Та скажи лейтенанту Пето, щоб він чекав мене біля міських воріт.
Б а р д о л ь ф. Слухаю, капітане. (Іде геть.)
Ф а л ь с т а ф (показуючи зі сміхом назад). Хай мене зовуть маринованим оселедцем, якщо я сам не соромлюся своїх солдат. Я обурливо зловживав королівським указом про рекрутський набір. Замість півтораста солдат я набрав триста фунтів. Указ я пред`являв лише синам багатих хуторян, щойно одруженим молодятам або зманіженим боягузам, які цураються барабанного дробу, як чорта, а від пострілу мушкета падають, мов підстрелені качки. Я звертався тільки до цієї кволої породи, і, зрозуміло, всі вони відкупились. Замість них тепер моя рота з усіма рядовими, прапорщиками, капралами і лейтенантами являє собою збіговисько голодранців, подібних до Лазаря на картині, де пси лижуть його рани. Вони ніколи не були солдатами. Це лакеї, яких вигнали за крадіжки, представники молодших гілок роду, позбавлені спадку, збіглі трактирні слуги, зубожілі шинкарі та інші покидьки мирного часу, більш пошарпані, ніж старе полкове знамено. Їх я набрав замість тих, що відкупились. Можна подумати, ніби це повернулись сто п`ятдесят блудних синів, які ще вчора пасли свиней і їли помиї. Дорогою якийсь дурень спитав мене, з яких шибенець познімав я стільки мерців? Світ не бачив таких страховиськ. Не доведи, боже, з`явитися з ними в Ковентрі. Треба його обійти. Крім того, вони не вміють крокувати і так розставляють ноги, ніби на них колодки. Втім, більшість із них, дійсно, набрано у в`язницях. На весь мій загін знайдеться півтори сорочки, і те, що я назвав половиною сорочки, це, власне кажучи, пара серветок, зшитих разом нашвидкуруч, що накидаються на плечі, як безрукавка герольда. Що ж до цілої сорочки, то я вже не пам`ятаю, чи вкрали її на заїжджому дворі у Сент-Олбані, чи-то у товстоносого шинкаря в Дентрі? Ну, та все одно. Білизни повно на будь-якій горожі.
Входять п р и н ц Г е н р і х і В е с т м о р л е н д.
П р и н ц. О, це ти, Джек-дивись-не-лусни! Як справи, перино-з-пуху?
Ф а л ь с т а ф. Боже мій, Гаррі! Звідки ти, навіжений? Який чорт заніс тебе у Йоркшир? Пробачте, мілорде Вестморленде, я вас не помітив. Я думав, що ваша милість давно вже у Шрусбері.
В е с т м о р л е н д. Так, сер Джоне, мені давно пора туди, та й вам також. Але моє військо вже там. Король, майте на увазі, чекає нас усіх. Доведеться крокувати всю ніч.
Ф а л ь с т а ф. Про мене не турбуйтесь. Я пильний, як кіт, що збирається злизати вершки.
П р и н ц. Саме так, злизати вершки. Від їх злизування ти обернувся на грудку масла. Одначе скажи, що за голодранці плентаються там позаду?
Ф а л ь с т а ф. Це мої солдати, Гаррі.
П р и н ц. Я ніколи не бачив такої жалюгідної потолочі.
Ф а л ь с т а ф. Нічого, для списів вони згодяться. Гарматне м`ясо, гарматне м`ясо! Могилу вони заповнять не гірше за інших. Люди як люди, смертні, мій милий, смертні.
В е с т м о р л е н д. Мені здається, сер Джоне, що вони занадто бліді і виснажені; дуже схожі на жебраків.
Ф а л ь с т а ф. Що стосується бідності, я не знаю, де вони її підхопили. А що до хирлявості, вони нею заразились не від мене.
П р и н ц. Це вже точно, якщо сало в три пальця товщиною не вважати хирля-вістю. Одначе, поспішай. Персі вже виступив.
Ф а л ь с т а ф. Хіба король уже став табором?
В е с т м о р л е н д. Так, сер Джон, як би нам не запізнитись.
Принц Генріх і Вестморленд ідуть геть.
Ф а л ь с т а ф
Скоріш поїсти квапляться солдати,
А от у бій не варто поспішати.
(Іде геть.)
СЦЕНА 3
Табір заколотників поблизу Шрусбері.
Входять Г о т с п е р, В у с т е р, Д у г л а с, В е р н о н, офіцери і солдати із знаменами.
Г о т с п е р
Ударимо вночі.
В у с т е р
Не поспішай.
Д у г л а с
Відстрочка їм на користь.
В е р н о н
Я не згоден.
Г о т с п е р
Підкріплень жде король.
В е р н о н
І ми ждемо.
Г о т с п е р
Він впевнений у них, а ми – не дуже.
В у с т е р
Послухай, друже мій, не виступай.
В е р н о н
Хоча б сьогодні бою не зав`язуй.
Д у г л а с
Порада ваша кепська. Тільки страх
Чи обережність вами керували.
В е р н о н
Не треба так зі мною говорити.
Я присягаюсь вам своїм життям:
Для честі я забув про обережність.
Усякий страх відкинув я давно,
Як ви, мілорде, кращий із шотландців.
І завтра ми побачимо в бою,
Хто боягуз.
Д у г л а с
Уже сьогодні.
В е р н о н
Згода.
Г о т с п е р
Сьогодні, я кажу.
В е р н о н
Не розумію,
Чому такі умілі полководці
Не бачать, що потрібно зачекати?
Ще брат свою кінноту не привів
І тільки-но прибув з своєю Вустер.
І люди, й коні ледь живі від втоми.
Завзяття і відвага сплять у них.
Г о т с п е р
Ворожі сили у такому ж стані.
Там стомлені усі від переходу,
А дехто вже із наших відпочив.
В у с т е р
Їх набагато більше. Ради бога,
Не згуртувавши сил, не виступай.
Сурма сповіщає про появу парламентера.
Входить с е р У о л т е р Б л е н т в супроводі двох офіцерів і солдата з білим прапором.
Б л е н т
Мене послав король, щоб сповістити
Про мирні пропозиції його.
Г о т с п е р
Ми щиро раді, сер Уолтер Блент,
Вітати вас у таборі своєму.
Шкода, що ви не з нами. З давніх пір
Ви заслужили і любов, і шану.
Та навіть друзі докоряють вам,
Що ви сьогодні у ворожих лавах.
Б л е н т
Не доведи господь, щоб я пішов
Із тими, хто, порушивши закони,
Воює із помазанником божим.
Але до справ. Король бажає знати
Причину невдоволення і дій,
Які зламали громадянський мир
І приклад подають усій країні
Зухвалості, безчинства й непокори.
Якщо заслуги ваші не знайшли
У нього відповідної оцінки, –
А він їх дуже високо цінує, –
Він викласти вас просить побажання.
Король негайно їх задовольнить
І обіцяє повністю пробачить
Призвідців і учасників подій.
Г о т с п е р
Король великодушний. Він уміє
В потрібний час давати обіцянки
І добре знає виконання строк.
Він це довів усій моїй родині,
Одержавши корону з наших рук.
В ті дні він був ще юнаком безвусим.
Забутий і самотній, він прибув
На землю батьківщини із вигнання.
Мій батько ждав на березі його
І втікача зустрів привітно й щиро.
Коли ж від нього він почув, що той
Приїхав тільки за законним спадком,
За герцогством Ланкастерським, коли
Почув присяги і побачив сльози,
Повірив батько і пообіцяв
Йому і допомогу, і підтримку.
Як тільки долетіло до вельмож,
Що граф Нортумберленд – його прибічник,
До нього потягнулися усі.
Влаштовували зустрічі й бенкети
В палацах, замках, селах і містах,
Стояли на мостах і на дорогах,
Несли дарунки, в вірності клялися,
Синів до нього слали у пажі.
Тоді, відчувши міць свою і силу,
Він став потроху клятви забувати,
Які він батьку гаряче давав
В тяжкі часи на березі морському.
Спочатку зміни пропонує він
До застарілих правил про податки,
Що буцімто лежать, немов тягар,
На плечах зубожілого народу.
Волає він про утиски й неправду,
Ридає над стражданнями вітчизни
І привертає цим серця людей.
Домігшися облудою і грою,
Чого бажав, зробив наступний крок:
Звелів рубати голови тим людям,
Кому довірив Річард керування,
Пішовши на Ірландію в похід.
Б л е н т
Я не для того тут, щоб все це слухать.
Г о т с п е р
Тепер про головне. Він короля
З престолу скинув і довів до смерті.
Країну він податками обклав.
І на додаток він іще відрікся
Від графа Марча. Адже Мортимер
На королівство має більше право.
А він не хоче викупить його,
Щоб зовсім той захирів у полоні.
Зі мною він повів себе не так,
Як з переможцем. Плутає, хитрує,
До мене засилає шпигунів.
Він дядька грубо вигнав із наради
І батькові у гніві наказав
Покинуть двір; порушив обіцянки,
Насильства за насильствами творив
І тим примусив нас до непокори.
Не виправдав він наших сподівань!
Б л е н т
Все так і повторити королю?
Г о т с п е р
Ні, що ви, Бленте! Треба міркувати.
Ви поки що вертайтеся назад.
Нехай король парламентерам нашим
Повернення безпечне гарантує.
А відповідь і наші побажання
Вам завтра вранці дядько передасть.
Б л е н т
Хай він зустріне милість і прихильність.
Г о т с п е р
Можливо, так і буде.
Б л е н т
Дай-то Бог!
Труби і барабани.
Всі розходяться: Блент зі своїми – в один бік,
Готспер – в інший.
СЦЕНА 4
Йорк. Кімната в палаці архієпіскопа.
Входять а р х і є п і с к о п і с е р М а й к л.
А р х і є п і с к о п
Щасливої дороги. Якнайшвидше
Цього листа лорд-маршалу вручіть.
Цей – брату Скрупу. Решту – адресатам.
Якби ви знали, як важливо це!
С е р М а й к л
Здогадуюсь про зміст листів, мілорде.
А р х і є п і с к о п
Неважко здогадатись. Завтра – бій,
Що вирішити може наші долі.
Зібравши сильне військо, Болінброк
Під Шрусбері зустріне лорда Персі.
Боюсь, що в того недостатньо сил.
Захворів граф Нортумберленд невчасно
І військ своїх до сина не привів.
Підвів його й Глендавр, що обіцявся
Допомогти, та не з`явився теж,
Злякавшись нещасливого пророцтва.
С е р М а й к л
Все буде добре. З Персі Мортимер.
І Дуглас з ним.
А р х і є п і с к о п
Немає Мортимера.
С е р М а й к л
Та є там Вернон, Вустер і Мордейк,
І ще багато лицарів і знаті.
А р х і є п і с к о п
Але й король зібрав найкращий квіт.
З ним принц Ланкастерський і принц Уельський,
Хоробрий Вестморленд, відважний Блент,
Багато інших славних полководців.
С е р М а й к л
Суперник гідний, нічого казати.
А р х і є п і с к о п
Хотів би вірить в нашу перемогу,
Та обережність не завадить нам.
Потрібно вжити заходів негайних,
Щоб вчасно попередити найгірше.
Якщо програє Персі, то король,
Дізнавшись про мою підтримку бунту,
До Йорку приведе свої війська.
Нам треба добре укріпити місто.
Негайно відвезіть мої листи.
Я напишу ще декому. Бувайте.
Ідуть геть.
Дія п`ята
СЦЕНА 1
Табір короля під Шрусбері.
Входять к о р о л ь Г е н р і х, п р и н ц Г е н р і х,
п р и н ц Д ж о н Л а н к а с т е р с ь к и й, с е р У о л т е р Б л е н т
і с е р Д ж о н Ф а л ь с т а ф.
К о р о л ь
Кривавий промінь вранішнього сонця
Ліг на горби. Нерадісний світанок.
П р и н ц
Південний вітер дме, немов трубач,
І нам віщує стогонами лісу
Велику бурю і печальний день.
К о р о л ь
Нехай він переможених оплаче,
А нашу перемогу просурмить.
Труба на знак приходу парламентера.
Входять В у с т е р, В е р н о н і офіцер з білим прапором.
Це ви прийшли, лорд Вустере? Жалкую,
Що так зустрітись з вами довелось.
Не виправдавши нашого довір`я,
Ви змусили мене знімати плащ
І знов старече тіло пхати в лати.
Недобре це, мілорде, ох, недобре.
Відверто і по-совісті скажіть,
Чи згідні ви негайно припинити
Свої приготування войовничі
І повернутись у законний круг,
Як мирна зірка у свою орбіту,
А не лякати, наче метеор,
Зловісними загрозами потомство?
В у с т е р
Володаре, за себе відповім.
Свій вік дожити згодився б охоче
Я в спокої і тиші. Не чекав
Я розбрату такого поміж нами.
К о р о л ь
Ви не чекали? Як же він відбувся?
Ф а л ь с т а ф. Заколот валявся на дорозі, він його і підібрав.
П р и н ц. Замовкни, сороко!
В у с т е р
Володаре, самі ви відвернулись
Від нашої сім`ї, а ми колись
Були для вас щонайвірніші друзі.
Я свій службовий жезл переломив
Заради вас при Річарді. Назустріч,
Щоб вам лише поцілувати руку,
Скакав я день і ніч без відпочинку,
Хоч вищим за положенням я був.
Це я із братом і племінник мій
Дали притулок вам і охорону.
Ви нам клялись в Ланкастері, що ви
Не будете корони домагатись,
А повернути хочете своє.
Законний спадок ваш по смерті Гонта
Був герцогство Ланкастерське. І ми
Заприсяглися вам допомогати.
А тут і щастя посміхнулось вам,
Потік удач на вас раптово ринув:
Відсутність короля, підтримка наша,
Загальний розбрат, смута і розпуста.
Вас огортав жертовний ореол
Вигнанця безневинного. А вітер
Тримав у морі судна короля,
Що із свого невдалого походу,
З Ірландії, додому повертався.
Вважали всі, що він загинув там.
Ви збігом цих обставин скористались,
Щоб одягли на вас його вінець.
Забули ви про клятви, що давали,
І стали ви для нашої родини
Зозулею в гнізді у горобця.
Ви так раптово виросли, що Персі
Не сміли вам на очі показатись,
Щоб ви, бува, не проковтнули нас.
Ми змушені були розправить крила
І, залишивши вас, летіти геть.
Тепер ми проти вас зібрали військо.
Ви зброю нам самі дали до рук
Поводженням бундючним, нелюб`язним,
Невдячністю і нехтуванням клятв.
К о р о л ь
І ви про це на площах і з амвонів
Так часто проголошували людям,
Щоб заколоту вашому надати
Ознаки справедливості в очах
Тих жебраків, роззяв і голодранців,
Які завжди чекають заворушень,
У натовпі людському снуючи?
Але ж для смут постійно вистачає
І дурнів, і корисливих спонук.
П р и н ц
Обидва війська дорого заплатять,
Якщо між нами справді буде бій.
Тому скажіть племіннику, будь ласка,
Що принц Уельський, як і цілий світ,
Шанує Гаррі Персі. Обминувши
Той прикрий факт, що він почав цей бунт,
Являється він прикладом для мене
Сміливості, рішучості, відваги,
Високих почуттів або чеснот.
Із соромом зізнатись вам я мушу,
Що в лицарстві я досі був лінивим,
І Персі докоряв мені за це.
Та все ж я заявляю перед батьком,
Володарем моїм і королем:
Я радий перевазі наді мною
Уславленого імені його
І пропоную, щоб уникнуть крові
Кількох десятків тисяч, розв`язати
Всю суперечку у двобою з ним.
К о р о л ь
(підіймаючись)
На це ми даємо благословення,
Хоч досить є для спротиву причин.
Ні, Вустере, ми любимо народ
І навіть тих, що збилися з дороги,
Що нерозумно перейшли до вас.
Тому я вам відверто пропоную:
Давайте ви, племінник ваш і я,
І всі, хто з вами, спинимо незгоди
І знову будем друзями. Про це
Ви повідомте Готспера і потім
Нам відповідь від нього принесіть.
Якщо ж він поступатись не захоче,
Від нас залежить милість чи відплата:
Все вирішить закон. Щаслива путь.
Не хочу чути ваших заперечень.
Ми лагідні, хоч прикро нам і сумно.
Тож скористайтесь милістю розумно.
Вустер, Вернон і офіцер ідуть геть.
П р и н ц
Вони не приймуть ваших пропозицій.
Для Дугласа і Готспера весь світ –
Лиш привід, щоб у хід пускати зброю.
К о р о л ь
Тим гірше. Командири, по місцях!
Одержавши відмову, атакуймо.
Ми боремось за правду. З нами бог!
Король Генріх, принц Джон Ланкастерський, офіцери і солдати ідуть геть.
Ф а л ь с т а ф (зупиняючи принца). Гаррі, якщо під час бою ти побачиш, що я упав, закрий собою моє тіло, зроби мені цю дружню послугу.
П р и н ц. Для цього потрібен велетень. Помолись богу і бувай здоровий.
Ф а л ь с т а ф. Добре було б помолитись перед сном, коли б усе це щасливо закінчилося.
П р и н ц. Але ж кожен повинен колись віддати богу душу. (Іде геть.)
Ф а л ь с т а ф. Та строк платежу ще не настав! Куди мені поспішати, якщо він не квапить? Кажуть, що це, мовляв, справа честі. Честь штовхає мене. А що, як честь спровадить мене на той світ, штовхаючи вперед? Що тоді? Чи може честь приставити нову ногу? Ні. А руку? Не може. А вилікувати рану? Теж ні. Отже, честь не хірург? Ні. Що ж тоді честь? Слово. Що у ньому міститься? Повітря. Оце так скарб! Кому вона призначається? В четвер нею вінчають того, хто вмер за неї в середу. Чи відчуває він її? Ні. Чи чує її? Ні. То, може, вона залишиться серед живих? Ні, також ні. Лихослів`я зітре її на порох. А тому не хочу я честі. Честь – це всього лиш щит, який несуть за гробом. І цим закінчується мій катехізис. (Іде геть.)
СЦЕНА 2
Табір заколотників.
Входять В у с т е р і В е р н о н.
В у с т е р
Ні, Верноне, племінник не повинен
Почути пропозиції про мир.
В е р н о н
Потрібно все йому переказати.
В у с т е р
Навіщо? Адже нам тоді кінець.
Король не може залишитись вірним
Своїм словам про дружбу і любов,
Ніколи не поверне нам довіри
І неодмінно пригадає бунт,
Для цього згодом відшукавши привід.
За нами будуть завжди слідкувати,
Ніколи не позбудуться підозр,
Бо зраднику не вірять, як лисиці:
Як не годуй її, як не учи,
Та хижа сутність виявитись мусить.
Тепер що хочеш, – смійся ми чи плач, –
Нас все одно брехливо розтлумачать.
Чим краще, чим ситніше буде нам,
Тим ближча смерть, немов скоту на бійні.
Племінника, можливо, і пробачать
За молодість, нестриманість, гарячність.
На те йому і прізвисько дали
Гаряча Шпора – Готспер. А за нього
Відповідати доведеться нам,
Мені і батьку. Ми, мовляв, навчили,
Ми – корінь зла, вимоги всі до нас.
Ось через це ми мусим приховати
Від небожа умови короля.
В е р н о н
Тоді кажіть, що хочете, спокійно.
Підтверджу я усе. Та ось і він.
Входять Г о т с п е р і Д у г л а с, за ними
офіцери і солдати.
Г о т с п е р
Щасливо повернулись посланці.
Тепер звільнити можна Вестморленда.
Які звістки?
В у с т е р
Король дає нам бій.
Д у г л а с
Потрібно передати нашу згоду
Із Вестморлендом.
Г о т с п е р
Доручіть це лорду.
Д у г л а с
З великим задоволенням зроблю.
(Іде геть.)
В у с т е р
Король не має наміру прощати.
Г о т с п е р
А ви просили? Боже борони!
В у с т е р
Я дорікав йому за зраду слову,
А також виклав стримано образи.
Усе він заперечив і тепер
Він клятвено від клятв своїх відрікся,
Картав нас за невірність і крамолу
І покарати зброєю страхав.
Повертається Д у г л а с.
Д у г л а с
До зброї, славні лицарі, до зброї!
Я королю послав зухвалий виклик.
Його поніс заручник Вестморленд.
В у с т е р
Тебе, небоже, також принц Уельський
На поєдинок викликав при всіх.
Г о т с п е р
Якби ж то розбрат був лише між нами
І більш ніхто не жертвував життям!
Цікаво, як при цьому він тримався?
Презирливо?
В е р н о н
Клянусь душею, ні.
Я виклика більш скромного не бачив.
Так брат позвав би брата фехтувати.
Він віддавав вам шану і хвалу
У виразах шляхетних, гідних принца,
І славословив так, немов би вас
Увічнював, як справжній літописець.
Та в чому він розкрився до кінця,
Так це у соромливості, з якою
Він з вами гірко порівняв себе,
Як пустощі засуджуючий вчитель
І учень, що провину зрозумів.
Таким був виклик. Я ж сказати мушу,
Якщо він тільки виживе в бою,
То в Англії донині не бувало
Більш світлих і привабливих надій,
Яких від нас ховала легковажність.
Г о т с п е р
Ну, друже, ви, здається, закохались
В його безумства. Досі я не чув
Про вибрики такі, як в цього принца.
Хто б він не був, зумію ще до ночі
Так стиснути його в своїх руках,
Що хряснуть всі кістки у нього в тілі.
До зброї, славні лицарі мої!
Товариші, соратники, солдати!
Обов`язок ви знаєте не гірше,
Ніж я, кому ворожа красномовність,
Зумів би пояснити на словах.
Входить г і н е ц ь.
Г і н е ц ь
Мілорде, вам листи.
Г о т с п е р
Не час читати.
Життя коротке, та коли б воно
Було коротшим навіть за годину,
Воно могло б набриднути, якщо б
Його ми витрачали не для слави.
В житті ми не боялись короля,
По-королівськи будемо й вмирати.
І наостанок: славним буде меч,
Коли воює він за справедливість.
Входить д р у г и й г і н е ц ь.
Д р у г и й г і н е ц ь
Пора, мілорде. Близько вже король.
Г о т с п е р
Я радий, що мене перебивають.
Замовкну, бо не майстер щодо слів.
Хай кожен зробить те, на що він здатний.
Я дістаю свій меч. Його клинок,
Можливо, вкриє кров щонайцінніша,
Яка пролитись може у бою.
Сурміть у сурми, бийте в барабани.
Підхоплюйте за мною: «Esperance!»
Обіймемось востаннє. Певен я,
Що багатьом із нас не доведеться
Іще хоч раз колись обняти друзів.
Сурми. Всі обіймаються і ідуть геть.
СЦЕНА 3
Поле бою поблизу Шрусбері.
Б`ються окремі воїни і загони. Здалеку лунають сигнали до наступу.
Зустрічаються Д у г л а с і с е р У о л т е р Б л е н т у королівських обладунках.
Б л е н т
Ти хто? Чому постійно у бою
Мене ти переслідуєш?
Д у г л а с
Я – Дуглас.
Тебе я скрізь розшукую, тому що
Мені сказали, ніби ти – король.
Б л е н т
Тобі сказали правду.
Д у г л а с
За подібність
Уже лорд Стеффорд заплатив життям.
Я вбив його недавно замість тебе,
Король англійський Генріх. А тепер
Здавайся у полон або загинь.
Б л е н т
Ніколи я в бою не поступався.
Тому тобі, шотландському зухвальцю,
За Стеффордову смерть я відплачу.
Б`ються. Блент падає. Входить Г о т с п е р.
Г о т с п е р
Коли б ти так під Гольмедоном бився,
Нізащо б я тебе не переміг.
Д у г л а с
Все зроблено. За нами перемога.
Он на землі зарубаний король.
Г о т с п е р
Де?
Д у г л а с
Он лежить.
Г о т с п е р
На жаль, ти помилився.
Я знаю це обличчя. Вбитий – Блент,
Високославний і відважний лицар,
Лише у обладунках короля.
Д у г л а с
От не везе! Високою ціною
Ти заплатив за титул, що позичив.
Даремно короля ти зображав.
Г о т с п е р
На полі бою підставних багато
І всі у королівському вбранні.
Д у г л а с
То, певне, доведеться перебити
Увесь цей королівський гардероб,
Аж поки не зустрінусь з ним самим.
Г о т с п е р
Початок дня віщує перемогу.
Ідуть геть. Здалеку чути крики атакуючих.
Входить Ф а л ь с т а ф.
Ф а л ь с т а ф. Тут тобі не Лондон, де можна ухилитися від розплати, тут від неї не втечеш. Тут нічого не записують на рахунок, а роблять зарубки на голові. Одначе, хто це? Сер Уолтер Блент! Ось вона, честь! Хіба вона не марнота марнот? Я розгарячився, як розплавлений свинець, і став таким же тяжким. До речі, пронеси господи свинець повз мене! З мене досить власних кишок, я не хочу додаткової ваги. Бідні мої голодранці! Я поставив їх у самісіньке пекло. Від ста п`ятидесяти лишилось живими не більше трьох, та й ті так скалічені, що решту днів своїх будуть просити милостиню край міської брами. Та хто це?
Входить п р и н ц Г е н р і х.
П р и н ц
Чому без діла став? Позич хоч меч.
Он клякнуть наші вбиті. Їх кіннота
Копитами своїми потоптала.
За них ще не помстились. Дай же меч!
Ф а л ь с т а ф. Дай краще, Гаррі, мені відхекатись. Турецький султан Григорій не здійснив таких військових подвигів, як я сьогодні. З Персі ми квити. Я його заспокоїв.
П р и н ц. Ти хочеш сказати, що він неушкоджений? Він живий і шукає тебе, щоб убити. Позич мені свій меч.
Ф а л ь с т а ф. Ну, якщо він живий, меч мені ще знадобиться. Візьми, якщо хочеш, мій пістоль.
П р и н ц. Давай. Та чому він у чохлі?
Ф а л ь с т а ф (виймає із чохла пляшку). Дивись, не обпечись. Він розігрівся від пострілів. Ним можна спалити ціле місто.
П р и н ц. Знайшов час для жартів! (Кидає пляшкою у Фальстафа і йде геть.)
Ф а л ь с т а ф. Добре. Хай згине Персі, якщо задумає наткнутися на мій меч! Якщо ж я буду таким дурним, що сам на нього полізу, хай зробить із мене котлету. Я не шукаю честі, від якої обличчя спотворюється такою гримасою, як у сера Уолтера. Я люблю життя, і якщо воно сумісне з честю, тим краще. Якщо ж ні, - то честь прийде незваною; отже, нічого й старатися.
Іде геть.
СЦЕНА 4
Інша частина поля бою.
Звуки битви. Окремі сутички. Входять к о р о л ь Г е н р і х,
п р и н ц Г е н р і х, п р и н ц Д ж о н Л а н к а с т е р с ь к и й
і В е с т м о р л е н д.
К о р о л ь
Ти весь в крові. Виходь із бою, Гаррі.
Хай Джон тебе у табір відведе.
Л а н к а с т е р
Піду тоді, коли й мене поранять.
П р и н ц
Володаре, вертайтеся до війська.
Відсутність ваша друзів засмутить.
К о р о л ь
Ти кажеш правду. Лорде Вестморленде,
Прошу, у табір принца відведіть.
В е с т м о р л е н д
Ходімо, принце. Я вас відведу.
П р и н ц
Та я не потребую допомоги!
Не приведи господь, щоб принц Уельський
З подряпиною кинув поле бою,
Де торжествує скрізь ворожий меч,
А в поросі й крові лежать герої.
Л а н к а с т е р
Пора. Ми відпочили, Вестморленде.
Обов`язок нас кличе. Уперед!
Принц Джон і Вестморленд ідуть геть.
П р и н ц
Не впізнаю, Ланкастере, тебе!
Не думав я, що ти такий завзятий.
Тебе як брата досі я любив,
Любитиму віднині як героя.
К о р о л ь
Я бачив, як удари лорда Персі
Він відбивав з відвагою, якої
Від юного бійця я не чекав.
П р и н ц
О, цей хлопчина ще далеко піде!
Іде геть.
Звуки бойового кличу. Входить Д у г л а с.
Д у г л а с
Іще один король! Вони ростуть,
Мов голови у гідри. Тож дізнайся:
Я – Дуглас, що вбиває всіх, хто носить
Такий же одяг. Хто ти, лжекороль?
К о р о л ь
Король я справжній, Дугласе. Жалкую,
Що ти зустрів багато підставних,
А не мене. Сини мої шукають
Тебе і Персі там, на полі бою.
Я радий, що мені ти нагодивсь.
Я сам з тобою впораюсь. Тримайся!
Д у г л а с
Боюся, що і ти – лише підробка,
Хоча себе поводиш, як король.
Та хто б не був ти, я тебе здолаю.
Б`ються. Король у небезпеці.
Повертається п р и н ц Г е н р і х.
П р и н ц
А повернись-но, злодіє шотландський,
Бо голову тобі я розтрощу!
Помститися мене послали тіні
Героїв: Ширлі, Стеффорда і Блента.
Я – принц Уельський. А відомо всім,
Що обіцяє він, те і заплатить.
Б`ються. Дуглас відступає і зникає.
Скажіть, ви не поранені, мілорде?
Підкріплень просять Кліфтон і Гоузі.
Я поспішу до Кліфтона.
К о р о л ь
Чекай.
Перепочинь. Свою погану славу
Спокутував ти, вчасно допомігши
Мені у поєдинку. Ти довів,
Що справді дорожиш моїм життям.
П р и н ц
Хіба ви мали сумніви? На мене
Звели мерзенні наклепи! Казали,
Що ніби смерті вашої я жду.
Якби було це правдою, навіщо б
Я Дугласу убити вас не дав?
Його рука, не гірше за отруту,
Могла би вас позбавити життя,
І син ваш був би в смерті цій невинний.
К о р о л ь
До Кліфтона спіши, я – до Гоузі.
(Іде геть.)
Входить Г о т с п е р.
Г о т с п е р
Якщо не помиляюсь, – Гаррі Монмут?
П р и н ц
Ти так сказав, немов би я бажаю
Зректися раптом імені свого.
Г о т с п е р
Я – Гаррі Персі.
П р и н ц
Отже, маю щастя
Я бачити відомого героя,
Бунтівника відважного до того ж,
Якого лиш за іменем я знав.
Я – принц Уельський. Більше, Гаррі Персі,
Не доведеться нам ділити славу.
Двом зорям тісно на одній орбіті,
І Англії у той же самий час
Моєю і твоєю не бувати.
Г о т с п е р
Цього не буде, справді. Доведеться
Із нас обох комусь таки піти.
Як жаль, що в славі ти мені нерівня!
П р и н ц
Надіюсь я, що надолужу це.
На свій вінець я обірву ті лаври,
Що ти собі на шоломі зростив.
Г о т с п е р
Твій гонор, принце, робиться нестерпним.
Б`ються. Входить Ф а л ь с т а ф.
Ф а л ь с т а ф. Так його, так! Бий його, Гаррі! Я ж вам казав, що тут не дитячі забавки.
Повертається Д у г л а с і нападає на Фальстафа.
Той падає, вдаючи з себе мертвого. Дуглас іде геть.
Готспера поранено і він падає.
Г о т с п е р
Забрав ти в мене молодість мою.
Та легше примиритися зі смертю,
Ніж з думкою, що блиск моєї слави
Тепер цілком дістанеться тобі.
Моїй душі болючіше від неї,
Аніж моєму тілу від меча.
Та думкою життя керує наше,
Життям керує час, а час з усім,
Що тимчасове, має зупинитись.
О, як тепер пророчити б я міг,
Коли б мої вуста не затуляла
Невідворотна, невблаганна смерть!
Тепер ти, Персі, прах. Тепер ти їжа…
(Вмирає.)
П р и н ц
“Для черв`яків”, – хотів би ти сказати?
Прощай, хоробрий воїне, прощай!
Яке благеньке наше честолюбство:
Зсідається, як випраний рушник.
Коли життя було у цьому тілі,
Йому тісним здавалось королівство.
Тепер достатньо клаптика землі.
В країні, де лежиш ти, не лишилось
Серед живих подібного героя.
Та я кажу про це, бо ти не чуєш,
Інакше б не співав тобі хвали.
Дай, я лице тобі закрию шарфом
І у подяку за такий обряд
Від тебе сам скажу собі “спасибі”.
Прощай! Візьми собі на небо славу,
А гіркоту поразки – у могилу.
Її не вставлять в напис на плиті.
(Помічає на землі Фальстафа.)
Ба! Давній друже! Та невже це м`ясо
Життя порятувати не зуміло?
Прощай, мій бідний Джеку, мир тобі.
Багато є людей, чию загибель
Я пережив би легше, ніж твою.
Ти часто звеселяв мої застілля
І жартами полегшував похмілля.
Між втрат, яких зазнав сьогодні двір,
Ти – рідкісний і дивовижний звір.
Допоки труп я випотрошу жирний,
Спи поруч з Персі у дрімоті мирній.
(Іде геть.)
Ф а л ь с т а ф (підіймаючись). Мене випотрошити? Якщо тобі вдасться зробити це сьогодні, я дозволю тобі завтра посолити мене і з`їсти. Чорт візьми, я вчасно прикинувся мертвим, а то б цей шотландець зробив із мене шотландського оселедця. Та хіба я прикидався? Неправда. Прикидатися – значить бути чимось підробним. Ось мертвий – і справді підробка. В кому нема життя, той лиш підробка людини. А прикидатися мертвим, коли ти живий, – це не облуда, а сама щирість. Головна прикраса хоробрості – розсудливість. Вона і врятувала мене. Що за чортівня! Я боюсь цього гарячого, як порох, Персі, хоч він і мертвий. А раптом він тільки прикидається мертвим і зараз встане? А раптом виявиться, що він прикидається ще краще, ніж я? Чи не добити його? Потім буду божитися, що я його вбив. Чому б йому не піднятися, як зробив це я? Мене можуть переконати лиш власні очі, а тут мене ніхто не бачить. Тому вибачайте, одержуйте нову рану в стегно (підколює труп) і рушайте зі мною. (Бере на плечі труп Готспера.)
Повертаються п р и н ц Г е р і х, п р и н ц Д ж о н Л а н к а с т е р с ь к и й і кілька солдат.
П р и н ц
Із хрещенням вітаю бойовим!
Ти працював мечем сьогодні добре.
Л а н к а с т е р
Чи вірити очам? Таж ти мені
Казав, що товстуна твого убили?
П р и н ц
Авжеж, я бачив сам його убитим,
Лежав він бездиханний на землі.
То ти живий? Чи тільки гра уяви,
Обман очей? Молю тебе, скажи.
Чи те ти, чим здаєшся? Говори.
Ф а л ь с т а ф. Звичайно, те. Я не двійник. Та хай я буду Джек чорт знає хто, якщо я не Джек Фальстаф. Ось вам ваш Персі. (Кидає тіло на землю.) Якщо вашому батьку заманеться віддячити мені, добре. А ні, то хай наступного Персі він вбиває сам. Я розраховую тепер стати графом чи герцогом, не менше.
П р и н ц. Що це значить? Я сам убив Персі і бачив тебе мертвого.
Ф а л ь с т а ф. Он як? Господи, господи! Яка дивовижна безсовісність! Справді, я лежав бездиханний, так само, як і він. Та потім обоє підхопились тієї ж хвилини і ще добру годину бились за шрусберійським баштовим годинником. Вірте мені, якщо я заслуговую на довіру; а якщо не вірите, на вас лягає ганьба невдячності, що моя доблесть залишиться без нагороди. Клянусь життям, що я завдав йому цю рану у стегно. Якби він був живий, у нього б не вистачило нахабства заперечувати це, а то я загнав би в нього ще раз цей меч по самісіньке руків`я.
Л а н к а с т е р
Не чув я дивовижнішої казки.
П р и н ц
Подібного не бачив брехуна.
Іди, красуйся з ношею на спині.
Якщо тобі неправда допоможе,
Як правду я її роззолочу.
Сурми дають сигнал до відступу.
Суперник дав до відступу сигнал.
Вітаю з перемогою! Ходімо,
Оглянемо з горба все поле бою,
Хто з наших друзів вбитий, хто живий.
Принц Генріх і принц Джон ідуть геть.
Ф а л ь с т а ф. Піду за ними. Здається, на мене чекає нагорода. Нагороди, Господи, всякого, хто нагородить мене. Якщо я тепер піду вгору, треба буде трохи схуднути. Буду пити проносне, не питиму хересу, житиму пристойно, як порядна людина.
Фальстаф дає знак солдатам підняти тіло Готспера
і іде з ними геть.
СЦЕНА 5
Намет короля Генріха.
Сурми і барабани. Сидить к о р о л ь Г е н р і х.
Стоять п р и н ц Г е н р і х, п р и н ц Д ж о н Л а н к а с т е р с ь к и й,
В е с т м о р л е н д, офіцери.
Вводять під вартою В у с т е р а і В е р н о н а.
К о р о л ь
Чекає кожен заколот відплата. –
Чи не з тобою, Вустере, послали
Ми в табір ваш свою любов і мир?
Спотворив ти злочинно зміст послання
І тим довіру Персі обманув.
Три лицарі і граф, в бою убиті,
Так само, як і тисячі солдат,
Могли б тепер лишитися живими,
Якби ти чесно, як християнин,
Між нами відновив колишню згоду.
В у с т е р
Зробити так примусили мене
Турботи про родинний порятунок.
Скоряюсь я тому, що заслужив,
Бо я на цей обман пішов свідомо.
К о р о л ь
Хай Вустера і Вернона ведуть
На страту. Інших вислухаєм потім.
Варта відводить Вустера і Вернона.
Які звістки останні з поля бою?
П р и н ц
Коли побачив Дуглас зраду щастя,
Загибель Персі і загальний жах
Безладно відступаючого війська,
Він сам навтіки кинувся за ним.
Але раптово кінь його спіткнувся.
Розбившись, вершник втрапив у полон,
І зараз Дуглас в мене у наметі.
Благаю вас дозволити мені
Його подальшу вирішити долю.
К о р о л ь
Не суперечу.
П р и н ц
Милий брате Джоне!
Піди, зроби цю благородну справу:
Дай Дугласу свободу. Хай іде,
Без викупа, куди він побажає.
Ударами своїми по шоломах
Примусив він відвагу поважати
І в наших ворогах.
Л а н к а с т е р
Зроблю я це
З великим задоволенням.
К о р о л ь
Тепер
Лишається нам військо розділити.
Ти, Джоне, разом з лордом Вестморлендом
На Йорк негайно вирушиш, де граф
Нортумберленд з прелатом Скрупом разом
Готуються до спротиву ретельно.
А я і Гаррі рушимо в Уельс
Глендавра упокорити і Марча.
Одне зусилля ще потрібне, власне,
І остаточно заколот погасне.
Повинні ми не розгубити сили,
Аж поки ми зухвальців не провчили.
Ідуть геть.