О.Грязнов

СЦЕНА 2

Двір перед будинком судді Шеллоу в Глостерширі.

З різних сторін входять Ш е л л о у  і  С а й л е н с.

В глибині сцени стоять Ц в і л ь,  Х м а р а,  Л и ш а й,

Н е м і ч,  Т е л я  і слуги.

   Ш е л л о у.  Сюди, будь ласка, сюди! Дайте-но вашу руку, голубе! Раненько ви встаєте, раненько. Ну, чим порадуєте, мій друже Сайленс?

   С а й л е н с.  Добридень, мій люб`язний колего Шеллоу.

   Ш е л л о у.  Що поробляє моя кума, ваша дружина? Як почуває себе ваша безцінна дочка і моя хресниця, Елен?

   С а й л е н с. Дякую, відлюдкувата, як і раніше.

   Ш е л л о у.  Як поживає мій юний друг Вільям? Певне, зробився грамотієм, чи не так? Він і досі в Оксфорді?

   С а й л е н с.  Так, сер, досі там. Вельми збиткова обставина.

   Ш е л л о у.  Пора йому в адвокатську школу. Я свого часу вчився в Клементс-колледжі. Там, певне, й досі згадують паливоду Шеллоу.

   С а й л е н с.  Витівника Шеллоу. Так вас звали тоді.

   Ш е л л о у.  Мене звали по-різному, і, їй-богу, я був майстром на всі руки. Я, та маленький Джон Дойт із Стеффордшира, та чорнявий Джордж Барнс, та Френсіс Пікбон, та Віллі Скуіл із Котсволда витворяли таке, що тепер і не віриться. Ми знали адреси всіх фіндюрок у місті і, запевняю вас, не ловили гав. Джек Фальстаф, нині сер Джон, був тоді ще хлопчиськом і служив пажем у Томаса Моубрея, герцога Норфолкського.

   С а й л е н с.  Сер Джон? Той, що вербує зараз солдат?

   Ш е л л о у.  Той самий сер Джон, той самий. Якось він при мені пробив голову знаменитому Скогену біля воріт колледжа, а був тоді від горшка два вершка. Того ж дня я бився із Самсоном Штокфішем, фруктівником, за школою Грея. Ох, Господи Ісусе, веселий був час! І скількох товаришів тепер недорахуєшся!

   С а й л е н с.  Всі там, друже, будемо.

   Ш е л л о у.  Звичайно, звичайно. Без жодних сумнівів. Як співають у псалмах, від смерті не втечеш. А в яку ціну воли на Стемфордському ярмарку, не чули?

   С а й л е н с.  Їй-богу, ні. Не навідувався.

   Ш е л л о у. Від смерті не відкупишся, це правда. А чи живий ще старий Дебль, ваш земляк?

   С а й л е н с.  На жаль, помер.

   Ш е л л о у.  Господи, господи, подумайте тільки. Дебль помер! А він відмінно стріляв із лука, і помер. Ви подумайте! Прекрасний був стрілець! Джон Гонт ставив на нього великі гроші і вигравав. Він попадав у ціль з двохсот сорока кроків, а легкою стрілою і з двохсот восьмидесяти. Одне задоволення було дивитись на це. А в яку ціну тепер вівці?

   С а й л е н с.  Дивлячись якої породи. Хороші – по пів-фунта за голову.

   Ш е л л о у.  Так старий Дебль помер!

   С а й л е н с.  Ось, здається, два фальстафівські ад`ютанти.

Входять Б а р д о л ь ф  і  п а ж.

   Б а р д о л ь ф.  Добридень, шановні. Хто з вас, вибачте, суддя Шеллоу?

   Ш е л л о у.  Я Роберт Шеллоу, сер, бідний есквайр тутешнього графства і один із королівських суддів. Чим можу служити?

   Б а р д о л ь ф.  Вам засвідчує свою повагу мій капітан, сер Джон Фальстаф, поважний джентльмен і взагалі, клянусь небом, відважний ватажок.

   Ш е л л о у.  Не сумніваюсь і ціню його увагу. В старі часи він чудово бився на палках. Як здоров`я шановного лицаря? Дозвольте також спитати, як здоров`я його дружини?

   Б а р д о л ь ф.  Пробачте, він не одружений. Нашому брату солдату зручніше без дружини і якось нормальніше.

   Ш е л л о у.  Прекрасно сказано, сер, відмінно. Нормальніше. Чудовий вираз. Хороші вирази слід запам`ятовувати і повторювати, де тільки можливо. Латинське слово грецького походження: normalis. Чудовий вираз.

   Б а р д о л ь ф.  Перепрошую. Ви кажете, вираз? Ніколи не погоджусь. Це не вираз, а слово, і навіть цілком пристойне. Я сам його чув. Я не дозволю, щоб хтось називав його виразом, і зі зброєю в руках буду відстоювати це чудове солдатське слово. Його говорять, коли хтось нормальний, і про нього не можна сказати, що він ненормальний.

   Ш е л л о у.  Цілком згоден.

Входить Ф а л ь с т а ф.

А ось і сер Джон! Вашу руку, сер, вашу чесну руку. Для свого віку ви такий же молодець, як і колись! Добридень, наймиліший сер Джоне!

   Ф а л ь с т а ф.  Щиро радий вас бачити, містере Шеллоу. А це, якщо не поми-ляюся, містер Шуркард?

   Ш е л л о у.  Ні, сер Джоне. Це суддя Сайленс, мій приятель.

   Ф а л ь с т а ф.  Від вас так і віє миром, містере Сайленсе. Вам дуже личить бути мировим суддею.

   С а й л е н с.  Велике щастя приймати у себе таку особу.

   Ф а л ь с т а ф.  Але ж і спека, панове! Ну, як із рекрутами? Дістали ви мені хоч з пів-десятка?

   Ш е л л о у.  Звичайно, сере. Сідайте, спочиньте.

   Ф а л ь с т а ф.  Добре. Де вони? Покажіть їх.

Усі сідають.

   Ш е л л о у. Поглянемо у список. Де він, де список? А, ось він, ось. Так, так, так. Що ж, почнемо. Ральфе, на прізвисько Цвіль! Коли я когось викликаю, той, кого я назвав, повинен зробити крок уперед. Почнемо знову. Ну, що ж, Ральфе Цвіль! Де Цвіль?

   Ц в і л ь.  Тут, ваша милосте.

   Ш е л л о у. Якої ви думки, сер Джоне? Чим не новобранець? Доброї статури, молодий, сильний, з хорошої сім`ї.

   Ф а л ь с т а ф.  Ти – Цвіль?

   Ц в і л ь.  Так, з вашого дозволу.

   Ф а л ь с т а ф.  Зацвів ти, сидячи на місці. Треба провітритись.

   Ш е л л о у.  Ха-ха-ха! Як дотепно! Справді, цвіль заводиться від затхлості. Чудово сказано, сер Джоне, дуже дотепно.

   Ф а л ь с т а ф (до Шеллоу).  Поставте йому хрестик.

   Ц в і л ь.  Я вже був хрещений, і краще б ви залишили мене у спокої. Моя стара пропаде без моєї допомоги. Нічого ставити мені хрести – є люди придатніші, ніж я.

   Ф а л ь с т а ф.  Досить точити теревені. Засидівся ти, брате. Я сказав – пора тобі, Цвілю, провітритись.

   Ц в і л ь.  Провітритись!

   Ш е л л о у. Не суперечити! Стань з того боку. Усвідомлюй, де ти знаходишся.

Бардольф відводить Цвіль вбік.

Переходимо до наступного, сер Джоне. Погляньте-но. Симоне, на прізвисько Хмара!

   Ф а л ь с т а ф. Де він? Я сяду в його тіні у цю спеку. З нього має вийти холоднокровний солдат.

   Ш е л л о у.  Де Хмара?

   Х м а р а (виступаючи вперед).  Тут, сер.

   Ф а л ь с т а ф.  Чий ти син, Хмаро?

   Х м а р а.  Матусин, сер.

   Ф а л ь с т а ф.  Матусин? Охоче вірю. Син своєї матері і тінь свого батька. Син жінки – не більше, ніж тінь чоловіка, а не його сутність.

   Ш е л л о у.  Як він вам подобається, сер Джоне?

   Ф а л ь с т а ф.  Придатний. Хмара влітку знадобиться. В моїй відомості без Хмари одні уявності і тіні.

Бардольф ставить Хмару біля Цвілі.

   Ш е л л о у (викликає).  Томе, на прізвисько Лишай!

   Ф а л ь с т а ф.  Де він?

   Л и ш а й (виступаючи вперед).  Тут, сер.

   Ф а л ь с т а ф.  Твоє ім`я Лишай?

   Л и ш а й.  Так, сер.

   Ф а л ь с т а ф.  Ти, я бачу, не любиш самотності. На тобі все аж кишить.

   Ш е л л о у.  Відмітити його, сер Джоне?

   Ф а л ь с т а ф.  Такого вошивого? Навіщо його відмічати? Подивіться, як він сам чесанням себе розмітив. Суцільна відмітка!

   Ш е л л о у.  Ха-ха-ха! Завжди ви щось придумаєте, сер Джоне! (Викликає). Наступний! Френсісе, на прізвисько Неміч.

   Н е м і ч.  Тут, сер.

   Ф а л ь с т а ф.  Чим займаєшся, Неміче?

   Н е м і ч.  Я жіночий кравець, сер.

   Ф а л ь с т а ф.  Ну, Неміче, зробиш ти стільки ж розпірок в рядах ворогів, як у жіночих спідницях?

   Н е м і ч.  Радий старатися, сер.

   Ф а л ь с т а ф.  Добре сказано. Молодець, жіночий кравче. Ти будеш відважний, як розлючений голуб або доблесна миша. Запишіть кравця, містере Шеллоу. Великими літерами.

   Н е м і ч.  Запишіть зі мною разом і Лишая.

   Ф а л ь с т а ф.  Що ти, Неміче! Подивись на його сорочку. На ньому ж усе рухається. Хіба можна записувати у рядові воєначальника, який привів із собою цілу тисячу? Не переконуй мене.

   Н е м і ч.  Згоден, сер.

   Ф а л ь с т а ф.  Ну, от і добре. Дякую, що погодився. А то що б я робив?

Бардольф ставить Неміч до решти.

Хто наступний?

   Ш е л л о у.  Пітере, на прізвисько Теля!

   Т е л я.  Тут, сер.

   Ф а л ь с т а ф.  Грунтовний чолов`яга. Запишіть його, доки він не замукав.

   Т е л я.  Святі угодники! Пане капітане!

   Ф а л ь с т а ф.  Я кажу – поки не замукав, а ти вже мукаєш?

   Т е л я.  Святі угодники, сер! Я – хворий.

   Ф а л ь с т а ф.  Чим же ти хворий?

   Т е л я.  Клята застуда, сер, і собачий кашель. Я схопив його на дзвінниці, коли дзвонив у день королівської коронації.

   Ф а л ь с т а ф.  Нічого. Ми тебе відправимо туди, де буде гаряче. Твій кашель як рукою зніме. А дзвонити по тобі ми примусимо твоїх приятелів.

Бардольф ставить Теля до решти.

Всі?

   Ш е л л о у.  Усі. До того ж, тут на дві людини більше, ніж ми мусимо виставляти. А тепер прошу до мене обідати.

Встають.

   Ф а л ь с т а ф.  Я можу випити з вами, а обідати мені ніколи. Щиро радий був знову зустріти вас, містере Шеллоу.

   Ш е л л о у.  О, сер Джоне, пам`ятаєте, як ми провели ніч на млині, на Сент-Джордській галявині?

   Ф а л ь с т а ф.  Краще не нагадуйте, милий Шеллоу, краще не нагадуйте!

   Ш е л л о у.  Весела була нічка, чорт забери! Ну, як вона тепер, чи ще жива, Дженні Найтуорк?

   Ф а л ь с т а ф.  Жива, містере Шеллоу, жива.

   Ш е л л о у.  Вона мене терпіти не могла.

   Ф а л ь с т а ф.  Справді, вона вас майже ненавиділа.

   Ш е л л о у.  Я доводив її до нестями. Гарна була жіночка. Як вона тримається зараз?

   Ф а л ь с т а ф.  Постаріла, дуже постаріла, містере Шеллоу.

   Ш е л л о у.  Звичайно, вона мусить бути старою. Адже у неї вже був син Робін від старого Найтуорка, коли я вступив до школи святого Клементія.

   С а й л е н с.  Це було п`ятдесят п`ять років тому.

   Ш е л л о у.  Ех, друже Сайленсе, поглянути б вам хоч одним оком на те, що бачили ми з ним на своєму віку! Правду я кажу, сер Джоне?

   Ф а л ь с т а ф.  Так, довелось побачити усього.

   Ш е л л о у.  Довелось, довелось, сер Джоне, їй-богу, довелось. Пам`ятаєте наш бойовий клич: “Хлопці, вперед!” Ну, ходімо обідати. Прошу вас, прошу. Так, золоті були часи, незабутні.

Шеллоу, Фальстаф, Свйленс і паж ідуть.

   Т е л я (Бардольфові).  Пане капрале, дозвольте за вас вічно бога молити. Ось сорок шилінгів французькими монетами. Не погребуйте. Їй-богу, краще б мене повісили, аніж іти на війну. Я, власне, не про себе клопочусь. Я що, мені наплювати. Я турбуюсь про близьких, хочу лишитись із земляками. А для самого себе я б не просив.

   Б а р д о л ь ф (бере гроші).  Добре. Ставай збоку.

   Ц в і л ь.  Ось і я про те ж саме, пане генерал-капрале. Змилуйтесь заради моєї старої! В неї немає нікого, хто потурбувався би про неї, якщо я піду. Вона сама нічого не може робити. Ось вам сорок шилінгів, не погребуйте.

   Б а р д о л ь ф.  Добре. Відійди на бік.

   Н е м і ч.  А мені от все байдуже. Двом смертям не бути, а одної не минути. Я не боягуз. Якщо мені призначено вмерти, хай буде так, а ні – тим краще. Кожен повинен служити королю. І, в усякому разі, той, хто вмер цього року, не ризикує вмерти в наступному.

   Б а р д о л ь ф.  Молодець. Дуже правильно міркуєш.

   Н е м і ч.  Я у сподні не накладу, будьте певні.

Повертаються Ф а л ь с т а ф,  Ш е л л о у,  С а й л е н с  і  п а ж.

   Ф а л ь с т а ф. Ну то що, містере суддя, кого із рекрутів мені взяти у солдати?

   Ш е л л о у.  Будь-кого, вибирайте.

   Б а р д о л ь ф.  Сер, на два слова. (Відводить Фальстафа вбік).  Теля і Цвіль внесли три фунта викупу.

   Ф а л ь с т а ф.  Давай. Подивимось.

   Ш е л л о у.  Ну, так кого ви берете на військову службу, сер Джоне?

   Ф а л ь с т а ф.  Виберіть ви за мене

   Ш е л л о у.  Добре. Я взяв би Цвіль, Теля, Хмару і Неміч.

   Ф а л ь с т а ф.  Зараз розберемось. Ти, Цвілю, зацвітай вдома, доки зробишся зовсім не здатним до служби. А ти, Теля, підрости ще, поки станеш придатним. Ви обидва мені не потрібні.

   Ш е л л о у.  Сер Джоне, що ви робите? Це ж кращі з усіх – я навмисне вибрав їх, щоб догодити вам.

   Ф а л ь с т а ф.  Чи не хочете ви мене учити, містере Шеллоу, як мені відбирати своїх рекрутів? Що мені у їх статурі, силі, зрості і зовнішньому вигляді? Вся справа в тому, який дух у солдаті, містере Шеллоу. Візьміть, наприклад, Лишая. Та він і хвилини не всидить. Хай на вигляд він голодранець, та він буде заряджати і розряджати рушницю з швидкістю слюсарного молотка, напирати і відскакувати швидше броваря, який чіпляє на коромисло відра з пивом. А цей худий хлопець Хмара – ось яких солдат мені потрібно – він не може служити мішенню для ворога. Цілитись у нього все одно, що цілитися в лезо ножа. А в разі відступу як швидко побіжить Неміч, цей жіночий кравець! Ні, мені не потрібні показні рекрути – звільніть мене від них. Бардольфе! Дай-но в руки Лишаю мушкет.

   Б а р д о л ь ф.  На, тримай, Лишає! Кроком руш! Ось так.

   Ф а л ь с т а ф.  А покажи-но, як ти виконуєш прийоми з рушницею! Так. Молодець. Іще раз. Дуже добре. Продовжуй, просто відмінно. Ні, цього старого, кривого, лисого стрільця я ні на кого не проміняю. Молодець, Лишає! Служи так і далі. Ось тобі шість пенсів за це.

   Ш е л л о у.  А все ж у нього виходить не дуже вправно, йому ще треба підучитися. Коли я вступив до Училища правознавства і виконував роль сера Дагонета у шкільному спектаклі про короля Артура, пам`ятаю одного стрільця на Майленд-Грінських луках. Оце була виправка! Візьме, було, рушницю, підніме, прикладеться, відбіжить і зарядить; підніме, прикладеться, відбіжить і зарядить. А потім лежачи! А потім з коліна! Оце були прийоми! Оце я розумію!

   Ф а л ь с т а ф.  Ну, добре. Це придатні рекрути, містере Шеллоу. Придатні без зайвих слів. Прощавайте, містере Сайленсе! Мені пора в дорогу. Ще до ночі мені треба відмахати дванадцять миль. Прощайте, джентльмени. Бардольфе, видай форму новобранцям.

   Ш е л л о у. Щасливої дороги, сер Джоне. Хай благословить вас Господь і пошле вам удачу  і перемогу. Завітайте до нас знову, як будете вертатись. Не дайте заглухнути старій дружбі. Допоможіть мені потрапити до королівського двору.

   Ф а л ь с т а ф.  Докладу всіх зусиль, містере Шеллоу.

   Ш е л л о у.  Ну, не смію вас більше затримувати.

   Ф а л ь с т а ф. Прощайте, панове.

Шеллоу і Сайленс ідуть геть.

Шикуй і веди солдат, Бардольфе.

Бардольф, паж і рекрути ідуть.

Коли буду їхати назад, я цих сутяг обдеру, як липку. Шеллоу я знаю, як свої п`ять пальців. Господи, чому так люблять брехати старі люди? Вуха в`януть слухати, як цей хирлявий суддя вихваляється своєю розгульною молодістю і своїми подвигами на Торнбульській вулиці. Через кожні два слова – ці небилиці, що підносяться слухачеві запопадливіше, аніж данина турецькому султану! Я пам`ятаю його в училищі – він був схожий на чоловічка, вирізаного за вечерею із шкуринки сиру. Коли він роздягався, він нагадував роздвоєну редьку з домальованою згори головою. Він був настільки худий, що короткозорі проходили крізь нього, мов крізь повітря. Це було уособлення голоду, похітливе, як мавпа, за що наші приятельки називали його корінцем мандрагори. Він співав потаскухам пісні, підслухані у візників, і запевняв, що це романси, які він сам написав. А тепер цей блазень зробився сквайром і фамільярно говорить про Джона Гонта, немов би був йому названим братом. Я ладен поклястися, що він бачив його раз у житті, коли затесався у натовп лакеїв Гонта, за що ті його відлупцювали палицею. Тоді він увесь, разом з пожитками, міг вміститися у шкірці вугра, і футляр від гобоя був для нього просторим палацом. А тепер він володіє волами і маєтками. Ну що ж, я неодмінно відновлю з ним знайомство, коли повернусь, і я не я, коли не зроблю з нього філософський камінь, що все перетворює на золото. Якщо щука ковтає бобирів, я не бачу, який закон природи завадить мені проковтнути його.

Іде геть.