Сцена 1
Д о н Г у а н і Л е п о р е л л о.
Д о н Г у а н
Тут ночі почекаємо. Нарешті
Ми досягли воріт Мадриду! Скоро
Я полечу знайомими шляхами,
Закутавшись плащем, під капелюхом.
Як думаєш? впізнають так мене?
Л е п о р е л л о
Ні! Дон Гуана важко упізнати!
Таких, як він, до біса!
Д о н Г у а н
Ти жартуєш?
Та хто ж мене впізнає?
Л е п о р е л л о
Перший сторож
Або гітана, п`яний музикант
Або свій брат, зухвалий кавалер,
Зі шпагою при боці і в плащі.
Д о н Г у а н
Ну, не біда, хоч і впізнають. Тільки б
Не стріти десь самого короля.
Всіх інших я в Мадриді не боюсь.
Л е п о р е л л о
А завтра ж інші королю нашепчуть,
Що Дон Гуан покинув самовільно
Заслання і з`явився у Мадрид -
Що він із вами зробить?
Д о н Г у а н
Та - поверне.
Напевне ж, голови не відрубає
Мені, немов державному злочинцю.
Мене заслав, бо він мене любив;
Заслав, щоб не могла мені помститись
Убитого сім`я...
Л е п о р е л л о
Отож бо й є!
Сиділи б ви собі спокійно там.
Д о н Г у а н
Слуга покірний! ледве-ледве я
Не вмер там із нудьги. І що за люди,
Що за земля! А небо?.. справжній дим.
Ну, а жінки? Та я не проміняю,
Мій вірний, нерозумний Лепорелло,
Простої андалузької селянки
На всіх тамтешніх пещених красунь.
Сподобались вони мені спочатку
Очима голубими, білизною
Та скромністю - а більше новизною.
Та, слава богу, швидко здогадався -
Побачив я, що з ними знатись гріх -
Усі немов фігури воскові;
А наші!.. Та послухай, щось знайоме
Мені це місце; ти впізнав його?
Л е п о р е л л о
Як не впізнати: монастир оцей
Я пам`ятаю. Їздили сюди ви.
А там, в гаю, я коней сторожив.
Заняття не з найкращих. Ви, напевне,
Приємніше проводили тут час,
Ніж ваш слуга.
Д о н Г у а н
(задумливо)
Інезо бідолашна!
Померла вже; я так її любив!
Л е п о р е л л о
Інеза! - чорноока... пам`ятаю.
Три місяці за нею увивались,
Аж поки-то лукавий допоміг.
Д о н Г у а н
У липні... уночі. Згадати дивно:
Я щось знайшов у погляді сумному,
В устах її блідих і помертвілих.
Красунею її ти не вважав.
І дійсно, що було в ній дуже мало
Воістину прекрасного. Лиш очі,
Вони одні. Та погляд... більш ніколи
Я погляду такого не зустрів.
А голос був і тихий, і слабкий.
Та чоловік у неї був суворий,
Ревнивий дуже... О, моя Інезо!
Л е п о р е л л о
Що ж, ви на ній не зупинились.
Д о н Г у а н
Правда.
Л е п о р е л л о
А будем жити, знайдуться і інші.
Д о н Г у а н
Авжеж.
Л е п о р е л л о
Тепер яку ми у Мадриді
Шукати розпочнемо?
Д о н Г у а н
О, Лауру!
Я зразу побіжу до неї.
Л е п о р е л л о
Згода.
Д о н Г у а н
До неї прямо в двері - а застану
Когось у неї - викину в вікно.
Л е п о р е л л о
Звичайно. Ну, уже ми й звеселились.
Недовго нас покійниці тривожать.
Хто там іде?
Входить монах.
М о н а х
Вона приїде зараз
Сюди. Хто тут? не слуги Дони Анни?
Л е п о р е л л о
Ні, ми самі господарі собі,
Гуляєм тут.
Д о н Г у а н
А ви кого ждете?
М о н а х
Приїхати повинна Дона Анна
Провідати гробницю чоловіка.
Д о н Г у а н
Як Дона Анна? Жінка командора,
Убитого... забувся ким?
М о н а х
Розпусним,
Безсовісним, безбожним Дон Гуаном.
Л е п о р е л л о
Ого! Про Дон Гуана поговірка
Пролізла навіть в мирний монастир,
І там уже хвалу йому співають.
М о н а х
Він, може, вам знайомий?
Л е п о р е л л о
Нам? ніскільки.
А де-то він тепер?
М о н а х
Немає тут,
Він засланий далеко.
Л е п о р е л л о
Слава богу!
Чим далі він, тим краще. Всіх би їх,
Розпусників, в один мішок та в море.
Д о н Г у а н
Що ти верзеш?
Л е п о р е л л о
Мовчіть: то я навмисне...
Д о н Г у а н
Так тут і поховали командора?
М о н а х
Тут; спорудила пам`ятник дружина
І приїжджає кожен день сюди
За упокій душі його молитись
І плакати.
Д о н Г у а н
От дивна удова!
Собою гарна?
М о н а х
Ми красу жіночу,
Монахи, не повинні помічати.
Та гріх брехать; не може і угодник
В її красі чудовій не зізнатись.
Д о н Г у а н
Тож недарма покійник був ревнивим
І Дону Анну під замком тримав.
Ніхто із нас не зустрічав її,
А з нею я б хотів поговорити.
М о н а х
О, Дона Анна із чоловіками
Розмови не веде.
Д о н Г у а н
А з вами, отче?
М о н а х
Зі мною справа інша; я монах.
Та ось вона.
Входить Д о н а А н н а.
Д о н а А н н а
Мій отче, відімкніть.
М о н а х
Іду, сеньйоро; я на вас чекаю.
Дона Анна іде за монахом.
Л е п о р е л л о
Ну що, яка?
Д о н Г у а н
Її не видно зовсім
Під цим вдовиним чорним покривалом.
Хіба вузеньку п`ятку я помітив.
Л е п о р е л л о
І досить з вас. Уява ваша буйна
Все інше за хвилину домалює;
Проворніша вона за живописця.
Вам все одно, хоч з чого б розпочати,
Із брів, чи з ніг.
Д о н Г у а н
Послухай, Лепорелло,
Я з нею познайомлюсь.
Л е п о р е л л о
От іще!
Потрібно дуже! Чоловіка вбив,
Ще й хоче бачить сльози удовині.
Безсовісний!
Д о н Г у а н
Тим часом вже і смерклось.
Тож поки місяць не зійшов на небі
І в сутінки не обернув пітьму,
Ввійду в Мадрид.
(Іде геть.)
Л е п о р е л л о
Іспанський гранд, як злодій,
Чекає ночі й місяця боїться!
Життя прокляте! Довго ще таскатись
Мені за ним? Уже немає сил.
Сцена 2
Кімната. Вечеря у Л а у р и.
П е р ш и й г і с т ь
Клянусь тобі, Лауро, що ніколи
Так досконало досі ти не грала.
Як глибоко ти зрозуміла роль!
Д р у г и й
Як розвила! із силою якою!
Т р е т і й
З яким мистецтвом!
Л а у р а
Так, мені сьогодні
Вдавались кожен рух і кожне слово.
Я віддавалась вільному натхненню.
Слова лились, немов би народила
Не пам`ять їх, а щойно серце...
П е р ш и й
Правда.
Ще і тепер твої палають щоки,
А очі просто сяють. Не проходить
Захоплення. Лауро, не давай
Йому в собі даремно охолонуть;
Хоч заспівай!
Л а у р а
Подай мені гітару.
(Співає.)
В с і
О браво! браво! дивно! незрівнянно!
П е р ш и й
Спасибі, чарівнице. Ти серця
Лікуєш нам. З життєвих насолод
Кохання лиш за музику солодше;
Але й кохання - музика... Поглянь:
Розчулився сам Карлос, гість похмурий.
Д р у г и й
Прекрасні звуки! скільки в них душі!
Чиї ж слова, Лауро?
Л а у р а
Дон Гуана.
Д о н К а р л о с
Що? Дон Гуан!
Л а у р а
Їх написав для мене
Мій вірний друг, невірний мій коханець.
Д о н К а р л о с
Твій Дон Гуан безбожник і мерзотник,
А ти дурна.
Л а у р а
Ти з розуму зійшов?
Та зараз я звелю тебе зарізать
Прислужникам, хоч ти іспанський гранд.
Д о н К а р л о с
(Встає.)
Поклич же їх.
П е р ш и й
Лауро, перестань;
І ти не сердься теж. Вона забула...
Л а у р а
Що брат його у чесному двобою
Гуаном був убитий? Справді: жаль,
Що не він сам.
Д о н К а р л о с
Я дурень, що розсердивсь.
Л а у р а
Ага! таки зізнався ти, що дурень.
Давай миритись.
Д о н К а р л о с
Винен я, Лауро,
Пробач мені. Та знаєш: я ніяк
Не можу чути це ім`я байдуже...
Л а у р а
Чи винна ж я, що на язик мені
Оце ім`я приходить повсякчасно?
Г і с т ь
Ну, щоб і зовсім відлягло від серця,
Ще заспівай нам.
Л а у р а
Добре, на прощання,
Бо ніч уже. То що ж вам заспівать?
А, слухайте.
(Співає.)
В с і
Чарівно, незрівнянно!
Л а у р а
Бувайте ж, гості.
Г о с т і
Прощавай, Лауро.
Виходять. Лаура зупиняє Дон Карлоса.
Ти, навіжений! можеш залишитись,
Сподобався мені ти; Дон Гуана
Ти нагадав, коли мене ти лаяв
І скреготів зубами.
Д о н К а р л о с
От щасливець!
Так ти його любила.
Лаура ствердно киває.
Дуже?
Л а у р а
Дуже.
Д о н К а р л о с
І зараз любиш?
Л а у р а
Ні, у цю хвилину
Я не люблю. Любити двох не можна.
Тепер люблю тебе.
Д о н К а р л о с
Скажи, Лауро,
Котрий же рік тобі?
Л а у р а
Вже вісімнадцять.
Д о н К а р л о с
Ти молода... і будеш молодою
Ще років п`ять чи шість. Навколо тебе
Ще років шість вони крутитись будуть,
Тебе голубить, пестить, вихвалять,
І уночі співати серенади,
І друзів убивать на поєдинках -
Усе заради тебе. Та коли
Змарнієш ти, і очі западуть,
І зморщені повіки почорніють,
І сивина твої усипле коси,
І будуть говорить тобі: «стара!» -
Тоді що скажеш ти?
Л а у р а
Тоді? Про це
Навіщо й думать? Що це за розмова?
І звідкіля думки такі у тебе?
Піди - відкрий балкон. Там чисте небо,
Повітря нерухоме, ніч лимоном
І лавром пахне, і яскравий місяць
У синяві блищить, густій і темній,
І сторожі кричать протяжно: «Ясно!..»
У цей же час на півночі - в Парижі -
Можливо, небо хмарами укрите,
Іде холодний дощ і вітер дме.
А нам яка печаль? Послухай, любий,
Я хочу, щоб всміхнувся ти мені...
Отак-то!
Д о н К а р л о с
Мила відьмо!
Стукають.
Д о н Г у а н
Гей! Лауро!
Л а у р а
Хто там? і чий це голос?
Д о н Г у а н
Відчини...
Л а у р а
Невже!.. О, боже!..
(Відмикає двері, входить Дон Гуан.)
Д о н Г у а н
Здрастуй...
Л а у р а
Дон Гуане!..
(Лаура кидається йому на шию.)
Д о н К а р л о с
Як! Дон Гуан!..
Д о н Г у а н
Лауро, любко мила!..
(Цілує її.)
Хто в тебе там, моя Лауро?
Д о н К а р л о с
Я,
Дон Карлос.
Д о н Г у а н
От негаданно зустрілись!
Я завтра весь до ваших послуг.
Д о н К а р л о с
Ні!
Негайно - тут.
Л а у р а
Дон Карлосе, спиніться!
Ви зараз не на вулиці - ви в мене -
Тож вийдіть геть.
Д о н К а р л о с
(не слухаючи її)
Я жду тебе. Давай,
З тобою шпага.
Д о н Г у а н
Ну, якщо тобі
Не терпиться, будь ласка.
Б`ються.
Л а у р а
Ай! Гуане!..
(Кидається на постіль.)
Дон Карлос падає.
Д о н Г у а н
Вставай, Лауро, все скінчилось.
Л а у р а
Що?
Убив? прекрасно! в мене у кімнаті!
А що мені, дияволе, робити?
Куди його я діну?
Д о н Г у а н
Та, можливо,
Він ще живий.
Л а у р а
(оглядає тіло)
Живий! дивись, проклятий,
Ти прямо в серце ткнув - не міг вже мимо,
І навіть кров його не йде із рани,
Не дихає вже зовсім.
Д о н Г у а н
Що робить?
Він сам цього хотів.
Л а у р а
Ех, Дон Гуане!
Завжди ти щось, не думаючи, зробиш,
А все не винен... Звідки ти тепер?
Давно ти тут?
Д о н Г у а н
Я тільки-но приїхав,
І то таємно - не простив король.
Л а у р а
І зразу ти згадав свою Лауру?
Це добре. Та не віриться мені.
Ти йшов, напевне, мимо випадково
І дім побачив.
Д о н Г у а н
Ні, моя Лауро,
Спитай у Лепорелло. Я лишив
Його за містом. І пішов Лауру
Шукати у Мадриді.
(Цілує її.)
Л а у р а
Милий мій!..
Чекай... при мертвому! що з ним робити?
Д о н Г у а н
Залиш його: перед світанком, рано,
Я винесу його, плащем укривши,
І покладу на перехресті.
Л а у р а
Тільки
Дивись, щоб не побачили тебе.
Як добре ти зробив, що ти з`явився
Хвилиною пізніше! бо у мене
Твої дружки вечеряли і щойно
Пішли собі. Коли б ти їх застав!
Д о н Г у а н
Лауро, і давно його ти любиш?
Л а у р а
Кого? ти, мабуть, мариш.
Д о н Г у а н
А зізнайся,
Чи зраджувала часто ти мене
В мою відсутність?
Л а у р а
Ну, а ти, гульвісо?
Д о н Г у а н
Скажи... Ні, потім будем розмовлять.
*
Сцена 3
Пам`ятник командору.
Д о н Г у а н
Усе на краще: вбивши ненароком
Дон Карлоса, відлюдником сумирним
Я тут сховавсь - і бачу кожен день
Мою вдову привабливу, і нею
Помічений, здається. Дотепер
Ми віддалік тримались, та сьогодні
Заговорити хочу; вже пора.
Як розпочать? «Насмілюсь...», краще так:
«Сеньйоро...» ет! хоч що б прийшло на думку,
Те і скажу я їй без підготовки,
Імпровізуючи слова кохання...
Пора б вже їй приїхати. Без неї -
Я думаю - скучає командор.
Яким його тут велетнем зробили!
Могутні плечі! Що за Геркулес!
А сам покійник був малим і кволим.
Навшпиньки вставши тут, не міг би руку
Цій статуї до носа дотягнуть.
Коли за Ескур`ялом ми зійшлися,
Наткнувся він на шпагу і завмер
Точнісіньким метеликом на шпильці.
А був суворим, гордим і сміливим...
А! ось вона.
Входить Дона Анна
Д о н а А н н а
Він знову тут. Мій отче,
Я перервала роздуми самотні,
Пробачте.
Д о н Г у а н
Я повинен вибачатись,
Сеньйоро, перед вами. Може, я
Печалі вашій литись заважаю.
Д о н а А н н а
Ні, отче мій, печаль моя в мені;
При вас мої молитви можуть вільно
Підноситись до неба - я прошу
І вас свій голос з ними об`єднати.
Д о н Г у а н
Мені молитись з вами, Доно Анно!
Такого щастя я не заслужив.
Я не наважусь грішними вустами
Повторювать святі моління ваші -
Я тільки віддалік благоговійно
Дивлюсь на вас, коли, схилившись тихо,
Волосся чорне ви на мармур білий
Розсиплете - тоді мені здається,
Що на гробницю ангел прилетів.
В збентеженому серці не знаходжу
Тоді молитви. Я дивлюся мовчки
І думаю - щасливий той, чий мармур
Її гарячим подихом зігрітий
І скроплений небесними слізьми...
Д о н а А н н а
Як дивно ви говорите!
Д о н Г у а н
Сеньйоро?
Д о н а А н н а
Мені... забули ви.
Д о н Г у а н
Що недостойний
Відлюдник я? що грішний голос мій
Звучати поруч з вами не повинен?
Д о н а А н н а
Мені здалося... я не зрозуміла...
Д о н Г у а н
Ах, бачу я, що ви про все дізнались!
Д о н а А н н а
Про що дізналась?
Д о н Г у а н
Так, я - не монах .
До ніг припавши, вибачить благаю.
Д о н а А н н а
О боже! встаньте, встаньте... Хто ж ви є?
Д о н Г у а н
Я - жертва безнадійної любові.
Д о н а А н н а
О боже мій! це чути біля гроба!
Ідіть собі.
Д о н Г у а н
Хвилину, Доно Анно,
Одну хвилину!
Д о н а А н н а
А якщо хтось прийде!..
Д о н Г у а н
Заперті грати. Хоч одну хвилину!
Д о н а А н н а
Ну? що? чого ви хочете?
Д о н Г у а н
Померти.
Негайно, зараз, біля ваших ніг.
Хай бідний прах мій тут же поховають -
Не біля праху, милого для вас, -
Не тут - не зовсім близько - десь подалі,
Там - на порозі - поблизу дверей,
Щоб каменя мого могли торкнутись
Ви сукнею своєю чи ногою,
Коли сюди, не горду цю гробницю,
Ітимете невтішні сльози лить.
Д о н а А н н а
Ви, мабуть, божевільний.
Д о н Г у а н
Чи бажать
Померти, Доно Анно, - знак безумства?
Коли б я був безумець, я б хотів
Лишитися живим, я б мав надію
Любов`ю зворушити ваше серце;
Коли б я був безумець, я б проводив
Всі ночі біля вашого балкону
І співом серенад тривожив сон;
Не став би я ховатись, а усюди
Старався б, щоб помітили мене;
Коли б я був безумець, я б тоді
В мовчанні не страждав...
Д о н а А н н а
Мовчання ваше
Занадто голосне!
Д о н Г у а н
О Доно Анно!
Лиш випадок тут винен, а інакше
Моєї таємниці ви б не знали.
Д о н а А н н а
І ви давно вже любите мене?
Д о н Г у а н
Не знаю сам - недавно чи давно,
Та лиш відтоді я ціну дізнався
Миттєвостям життя, лише з тих пір
І зрозумів, що значить слово щастя.
Д о н а А н н а
Ідіть же - ви людина небезпечна.
Д о н Г у а н
Я небезпечний! Чим?
Д о н а А н н а
Боюсь вас слухать.
Д о н Г у а н
Замовкну я; лиш не женіть того,
Для кого бачить вас - одна відрада.
Надіями даремними не тішусь,
Нічого не прошу, але повинен
Я бачить вас, якщо вже до життя
Засуджений.
Д о н а А н н а
Ідіть, бо тут не місце
Таким розмовам і таким безумствам.
В мій дім приходьте завтра. Покляніться
Повагу зберегти таку ж до мене;
Я вас прийму, та ввечері, пізніше, -
Нікого не приймаю я з тих пір,
Як овдовіла...
Д о н Г у а н
Ангеле прекрасний!
Хай втішить бог вас, як самі ви нині
Утішили нещасного страждальця.
Д о н а А н н а
Ідіть же геть.
Д о н Г у а н
Іще одну хвилину.
Д о н а А н н а
Ні, треба йти самій... ніяк не можу
Молитися. Збентежили мене
Розмови світські; вухо вже давно
Від них у самоті відвикло. - Завтра
Я вас прийму.
Д о н Г у а н
Іще не смію вірить,
Не смію щастю до кінця віддатись...
Я завтра вас побачу! - і не тут,
Не крадькома!
Д о н а А н н а
Так, тільки завтра, завтра.
Як вас зовуть?
Д о н Г у а н
Дієго де Кальвадо.
Д о н а А н н а
Бувайте, Дон Дієго!
(Іде геть.)
Д о н Г у а н
Лепорелло!
Входить Лепорелло.
Л е п о р е л л о
До ваших послуг?
Д о н Г у а н
Милий Лепорелло!
От щастя!.. «Завтра - ввечері, пізніше...»
Мій Лепорелло, завтра приготуй...
Я радий, як дитина!
Л е п о р е л л о
Говорили
Ви з удовою? Може, вам вона
Сказала мимохідь два теплих слова
Або її благословили ви?
Д о н Г у а н
Ні, Лепорелло, ні! Вона просила
Прийти до неї завтра!
Л е п о р е л л о
Та невже!
Усі такі ви, вдови.
Д о н Г у а н
Я щасливий!
Співати ладен, обійняти всіх.
Л е п о р е л л о
А командор? що скаже він на це?
Д о н Г у а н
Ти думаєш, він буде ревнувати?
Напевне ж ні; людина він розумна
І, мабуть, вмерши, зовсім присмирнів.
Л е п о р е л л о
Ні; ви лишень на статую погляньте.
Д о н Г у а н
І що ж?
Л е п о р е л л о
Здається, дивиться вона
На вас сердито.
Д о н Г у а н
Слухай, Лепорелло,
Проси її до мене завітати -
Ні, не до мене, а до Дони Анни.
Л е п о р е л л о
Навіщо звати статую у гості?
Д о н Г у а н
Не для розмови чемної, звичайно, -
Проси її прийти до Дони Анни
Пізненько завтра ввечері і стати
На варті край дверей.
Л е п о р е л л о
Охота вам
Так жартувать!
Д о н Г у а н
Проси ж.
Л е п о р е л л о
Але...
Д о н Г у а н
Іди!
Л е п о р е л л о
О статує, преславна і прекрасна!
Сеньйор мій Дон Гуан покірно просить
Відвідати... Їй-богу, я не можу,
Так страшно.
Д о н Г у а н
Боягуз! ось я тобі!
Л е п о р е л л о
Сеньйор мій Дон Гуан вас просить завтра
У дім дружини вашої надвечір
Прийти і стати в дверях...
Статуя киває головою на знак згоди.
Ой!
Д о н Г у а н
Що там?
Л е п о р е л л о
Ой, ой... Умру!
Д о н Г у а н
Що сталося з тобою?
Л е п о р е л л о
(киваючи головою)
Та статуя...
Д о н Г у а н
Ти кланяєшся!
Л е п о р е л л о
Ні,
Не я, вона!
Д о н Г у а н
Верзеш ти казна що!
Л е п о р е л л о
Ідіть самі.
Д о н Г у а н
Ну що ж, дивись, ледащо.
(до статуї)
Прошу тебе з`явитись, командоре,
У дім вдови, де завтра буду я,
І стати в дверях вартовим. Що? будеш?
Статуя киває знову.
О боже!
Л е п о р е л л о
Що? я ж говорив...
Д о н Г у а н
Ходімо!
*
Сцена 4
Кімната Дони Анни.
Дон Гуан і Дона Анна.
Д о н а А н н а
Я прийняла вас, Дон Дієго; тільки
Боюся я, що бесіда печальна
Наскучить швидко: бідна удова,
Все згадую я втрату чоловіка
І посмішку мішаю зі слізьми.
А ви?
Д о н Г у а н
Я насолоджуюся мовчки
Можливістю побути наодинці
Із вами, Доно Анно. Тут - не там,
Не біля гроба мертвого щасливця,
Що ідолом зробився мармуровим, -
Я бачу вас нарешті.
Д о н а А н н а
Дон Дієго,
Так ви ревнивий. Чоловік і мертвий
Вас мучить?
Д о н Г у а н
Ревнувати я не смію.
Він ваш обранець.
Д о н а А н н а
Ні, мої батьки
За Дон Альвара видали мене.
Були ми бідні, Дон Альвар - багатий.
Д о н Г у а н
Щасливець! він скарби свої порожні
Приніс до ніг богині; ось за що
Дістав блаженство райське він! Якби
Я вас зустрів раніше, без вагання
Мій сан, мої багатства, все віддав би
За погляд ваш єдиний і, мов раб,
Виконував священну вашу волю;
Читав би у очах бажання ваші,
Щоб мовчки попереджувати їх,
Щоб все життя вам казкою здавалось.
На жаль, не це судилося мені.
Д о н а А н н а
Дієго, я прошу вас, перестаньте.
Мені любить не можна, бо вдова
Повинна бути вірною і гробу.
Коли б-то знали ви, як Дон Альвар
Мене любив! О, Дон Альвар, напевне,
Закоханої дами не прийняв би,
Коли б він овдовів. Він був би вірним
Покійниці своїй.
Д о н Г у а н
Не мучте серця,
Нагадуючи майже щохвилини
Про чоловіка. Досить вам карать
Мене, хоч кари заслужив я.
Д о н а А н н а
Чим же?
Ви узами не зв`язані святими
Ні з ким. І у любові ви не винні
Ні перед богом, ні переді мною.
Д о н Г у а н
Вам так здається.
Д о н а А н н а
А хіба ви винні
Переді мною? То мені признайтесь.
Д о н Г у а н
Ніколи, ні!
Д о н а А н н а
Дієго, що це значить?
Ви завинили чимось? То скажіть.
Д о н Г у а н
Нізащо, ні!
Д о н а А н н а
Дієго, це так дивно:
Я вимагаю, я прошу.
Д о н Г у а н
Ні, ні.
Д о н а А н н а
А! Так-то ви моїй покірні волі!
А що мені ви зараз говорили?
Що ви б рабом моїм бажали бути.
Дієго, я розсерджусь: признавайтесь
Чим завинили ви переді мною?
Д о н Г у а н
Ви можете зненавидіть мене.
Д о н а А н н а
Ні, ні. Заздалегідь я вас прощаю,
Але бажаю знати...
Д о н Г у а н
Не бажайте
Жахливу таємницю розгадать.
Д о н а А н н а
Жахливу! ви замучили мене,
Все більше розпаляючи цікавість.
І як мене ви скривдити могли?
Я вас не знала - в мене ворогів
Немає зовсім. Вбивця чоловіка
Один і є.
Д о н Г у а н
(про себе)
Вже близько й до розв`язки.
Скажіть мені, нещасний Дон Гуан
Знайомий вам?
Д о н а А н н а
Ні, зроду я його
Не бачила.
Д о н Г у а н
Але в душі до нього
Ворожі ви?
Д о н а А н н а
З обов`язку дружини.
Та ви весь час збиваєте мене
З питання головного, Дон Дієго,-
Я хочу...
Д о н Г у а н
А якби ви Дон Гуана
Зустріли десь?
Д о н а А н н а
Тоді кинджал у серце
Я б злодію встромила.
Д о н Г у а н
Доно Анно,
Де твій кинджал? Ось груди. Бий!
Д о н а А н н а
Дієго!
Ви що?
Д о н Г у а н
Я не Дієго, я Гуан.
Д о н а А н н а
О боже! ні, не може буть, не вірю.
Д о н Г у а н
Я Дон Гуан.
Д о н а А н н а
Неправда.
Д о н Г у а н
Я убив
Твого Альвара й зовсім не жалкую,
І не шукай розкаяння в мені.
Д о н а А н н а
Що чую я? Ні, ні, не може бути.
Д о н Г у а н
Я Дон Гуан, і я тебе люблю.
Д о н а А н н а
(падаючи)
Де я?.. де я? мені погано.
Д о н Г у а н
Небо!
Що з нею? що з тобою, Доно Анно?
Опам`ятайся, встань: це твій Дієго,
Це твій покірний раб.
Д о н а А н н а
Залиш мене!
(слабко)
О, ти мій ворог - ти забрав у мене
Все, що в житті...
Д о н Г у а н
Божественне створіння!
Я свій удар спокутувати буду
Найтяжчим, найстрашнішим покаранням.
Накажеш - вмру; накажеш - буду жити
Для тебе лиш...
Д о н а А н н а
Це дійсно Дон Гуан...
Д о н Г у а н
Його вам описали, чи не так,
Розпусним злодієм. – О Доно Анно,-
Чутки, можливо, не в усьому брешуть,
На совісті моїй багато зла.
Я справді довго був покірним учнем
Спокуси і розпусти. Та відтоді,
Як я побачив вас, мені здається,
Душею я воскрес, переродився.
У вас я полюбив добропорядність,
І вперше я покірно перед нею
Німію і навколішки стаю.
Д о н а А н н а
О, Дон Гуан - я знаю - красномовний;
Спокусник хитрий, чула я також.
Ви, кажуть ще, розбещений безбожник,
Ви справжній демон. Скільки ви згубили
Жінок нещасних?
Д о н Г у а н
Ні одної досі
Із них я не любив.
Д о н а А н н а
І я повірю,
Що Дон Гуан кохає перший раз,
Що не шукав в мені нової жертви!
Д о н Г у а н
Коли б я вас задумав обманути,
Чи я б признався, чи назвав ім`я,
Якого ви не можете і чути?
Де ж видно тут обдуманість, підступність?
Д о н а А н н а
Хто знає вас? Та як могли прийти
Сюди ви; тут могли б вас упізнати,
І ваша смерть була б невідворотня.
Д о н Г у а н
Що значить смерть? за мить одну солодку
Життя не жаль віддати.
Д о н а А н н а
Але як
Вам вийти звідсіля, необережний!
Д о н Г у а н
(цілуючи їй руки)
І вас життя злочинного Гуана
Турбує! Так ненависті немає
В душі твоїй небесній, Доно Анно?
Д о н а А н н а
Якби я вас ненавидіть могла!
Однак, уже пора нам розпрощатись.
Д о н Г у а н
Коли ж ми знов побачимось?
Д о н а А н н а
Не знаю.
Колись.
Д о н Г у а н
То, може, завтра?
Д о н а А н н а
Де?
Д о н Г у а н
Отут.
Д о н а А н н а
О Дон Гуане, серцем я слабка.
Д о н Г у а н
На знак, що ти прощаєш, поцілунок...
Д о н а А н н а
Пора, іди.
Д о н Г у а н
Один, холодний, мирний...
Д о н а А н н а
Який ти невідв`язний! на, бери.
Що там за стук?.. сховайся, Дон Гуане.
Д о н Г у а н
Прощай же, до побачення, кохана.
(Виходить і вбігає знову.)
А!
Д о н а А н н а
Що там? А!..
Входить статуя командора.
Дона Анна падає.
С т а т у я
На поклик я з`явився.
Д о н Г у а н
О боже! Доно Анно!
С т а т у я
Кинь її,
Кінець всьому. Тремтиш ти, Дон Гуане.
Д о н Г у а н
Я? ні. Я звав тебе і не боюся.
С т а т у я
Дай руку.
Д о н Г у а н
Ось вона... яке тяжке
Десниці мармурової стискання!
Облиш мене, пусти - роздавиш руку...
Я гину - це кінець - о Доно Анно!
Провалюються.
* * *