Б р а б а н ц і о

Який негідник ти!

 

                      Я г о

                                  А ви – сенатор.

 

              Б р а б а н ц і о

Родріго, ти за все відповіси,

Бо я цього бешкетника не знаю!

 

                 Р о д р і г о

Гаразд, якщо я винен – відповім.

Але скажіть, чи надали ви згоду,

Щоб уночі із найманим гребцем

Відправилась дочка прекрасна ваша,

Без охорони жодної, одна,

До мавра у обійми сластолюбні?

Якщо на це ви згодились, то я

Пробачити покірно вас благаю

За безпідставну кривду; та якщо

Про це не знали ви, погрози ваші –

І недоречні, і несправедливі.

Чи смів би я над вами жартувати?

Дізнайтесь, що дочка себе веде

Не так, як личить дівчині, свавільно

Своє багатство, і красу, і честь

З`єднавши із безрідним чужоземцем.

Самі погляньте, чи дочка удома?

Якщо збрехав я, можете судити

Тоді мене за наклеп і обман.

 

              Б р а б а н ц і о

Вогню! Скоріш вогню! Подайте свічку.

Гей, слуги! Як це дивно схоже з тим,

Що бачив я сьогодні уві сні!

Я починаю думати – це правда.

Вогню! Вогню!

                  (Іде геть.) 

 

                      Я г о

                               І я також піду.

Мені не можна свідчить проти мавра,

Бо я – його поручик. А йому

Нічну пригоду вибачать, звичайно,

Лиш зроблять зауваження, і все.

Сенат його прогнати не посміє

Тепер, коли на Кіпрі неспокійно;

А рівного йому не відшукати,

Хто міг би стать у війська на чолі.

Хоч я його ненавиджу смертельно –

У чому жодних сумнівів не майте, –

А мушу підіймати перед мавром,

Як знак любові, дружнє знамено.

Та це – лише личина. Як шукати

Вони його почнуть, то ви направте

Усю погоню в напрямку «Стрільця».

Я буду там із ними. Прощавайте.

                   (Іде геть.)

 

З будинку виходять Б р а б а н ц і о  і  слуги

                    зі смолоскипами.

 

              Б р а б а н ц і о

Її нема! Нещастя безсумнівне.

Нічого не лишилось у житті. –

Та де, Родріго, бачив ти дочку?

У мавра, кажеш? – Доню бідолашна!

Хто після цього схоче бути батьком! –

Ти бачив сам її? – Який обман! –

Казала щось вона? – Побільше світла!

І слуг усіх, і родичів зовіть! –

Як думаєш, вони вже повінчались?

                 Р о д р і г о

Здається, так.

 

              Б р а б а н ц і о

                          О господи! Та як

Вона із дому вийти примудрилась?

Не можна дочкам вірити, батьки,

Які б вони цнотливі не здавались!

Доводиться повірити у чари,

Якими спокушають найчистіших.

Родріго, чи доводилось тобі

Про щось подібне чути?

 

                 Р о д р і г о

                                          Так, синьйоре.

              Б р а б а н ц і о

Пошліть за братом. – Жаль, що я її

За тебе не віддав. – Куди побігли?!

Частина йде в той бік, частина – в інший. –

Ти знаєш, де шукать її і мавра?

 

                 Р о д р і г о

Надіюсь, що знайду їх. Тільки нам

Сторожу не завадило б узяти.

 

              Б р а б а н ц і о

Веди мене. Я маю всі права

Знімати при потребі караули.

Ми за собою поведемо їх.

Я послуги твоєї не забуду.

 

                     Ідуть геть.

 

                  Сцена друга

 

             Венеція. Інша вулиця.

Входять О т е л л о,  Я г о  і слуги зі

                  смолоскипами.

 

                      Я г о

Хоч на війні я убивав людей,

Безсовісним вважаю я убивство

У мирному житті. Та важко жити

З таким переконанням, бо не раз

Під ребра ніж хотів йому встромити.

 

                  О т е л л о

І добре, що не вдарив.

 

                      Я г о

                                        Він такими

Вас обзивав словами, так паплюжив,

Що ледве зміг я стримати себе.

Скажіть, ви одружились не на жарт?

На жаль, сенатор-батько тут впливовий.

Його гнівливий голос в справі цій

Звучатиме сильніш, ніж голос дожа.

Старий вас затаскає по судах

І розведе за будь-яку ціну.

 

                  О т е л л о

Хай спробує. Його мовчать примусить

Усе, чим послужив я Синьйорії.

А буде хизуватись родоводом,

Відкрити доведеться і мені,

Що царська кров в моїх вирує жилах. 

З ним буду говорить як рівний з рівним:

Не соромно мені за долю й рід.

Якби не покохав я Дездемони,

За всі скарби морські я не віддав би

Бездомного і вільного життя. –

Хто там іде з вогнями? Подивись.

 

                      Я г о

Напевне, батько разом із ріднею.

Зайдіть у дім.

 

                  О т е л л о

                           Ні, хай мене тут знайдуть:

Ім`я, заслуги, совість і звання

Мій вчинок виправдовують. Вони це?

 

                      Я г о

Клянусь дволиким Янусом, що ні!

 

Входять К а с с і о  і декілька військових

                 зі смолоскипами.

 

                  О т е л л о

Це слуги дожа. З ними лейтенант.

Вітаю, друзі, вас! Які новини?

 

                  К а с с і о

Привіт вам, генерале! Я приніс

Наказ для вас: з`явитися негайно

В палац до дожа.

 

                  О т е л л о

                           Що у світі сталось?

 

                  К а с с і о

Здається, щось із Кіпром негаразд.

Якісь непередбачені події.

Із флота шлють послання без кінця.

Розбуджені сенатори зібрались

У дожа на нараду. Тільки вас

Його гінці не відшукали вдома.

Тоді послали в місто патрулі,

Щоб вас добути хоч із дна морського.

 

                  О т е л л о

Радію я, що ви мене знайшли.

Я в дім зайду сказати кілька слів

І підемо.

                  (Іде геть.)

 

                  К а с с і о

                   (до Яго)

                 Скажіть, чому він тут?

 

                      Я г о

Він захопив галеру уночі

І тут недавно узаконив приз.

 

                  К а с с і о

Не розумію вас.

       

                      Я г о

                             Він одружився.

                  К а с с і о

Із ким?

                      Я г о

               Не відгадаєте.

 

               Повертається Отелло.

                                              Ну, що?

Готові, генерале?

 

                  О т е л л о

                                 Так, ходімо.

                  К а с с і о

Іще один загін іде за вами.

Ви бачите?

                      Я г о

                      Брабанціо, напевне.

Прошу вас, стережіться. Бо у нього

Недобре щось на думці.

 

Входять Б р а б а н ц і о,  Р о д р і г о,  сторожа

              зі зброєю і смолоскипами.

 

                  О т е л л о

                                       Зупиніться!

                 Р о д р і г о

Ось мавр.

              Б р а б а н ц і о

                   Хапайте злодія скоріш!

 

     З обох сторін вихоплюють мечі.

                      Я г о

До ваших послуг. Знову ви, Родріго?

 

                  О т е л л о

Мечі у піхви! Їм роса зашкодить.

Ваш вік пошани більше викликає,

Синьйоре мій, ніж ваш іржавий меч.

 

              Б р а б а н ц і о

Злочинце підлий, де дочка моя?

Її ти, певне, чарами обплутав!

Тут магія, і я це доведу.

Судіть самі: як трапитись могло,

Щоб дівчина, розумна і красива,

Що чути не бажала про заміжжя,

Відмовивши найкращим женихам,

Покинула свій дім, сім`ю, достаток

І кинулась, не боячися глуму,

На груди до страховиська, що може

Вселити тільки жах, а не любов?

Чи це природно? Хай розсудять люди,

Чи без чаклунства все це відбулось?

Ти потайки приспав її свідомість

І приворотним зіллям обпоїв!

Закон велить тебе під варту взяти

Як чорнокнижника і чаклуна,

Що в хід пустив мистецтво незаконне. –

Схопіть його, а здумає пручатись,

Хай ремствує на себе!

 

                  О т е л л о

                                        Руки геть!

І ви, і ви. До крові дійде справа, -

Я без підказки виконаю роль.

Куди ж іти повинен я?

 

              Б р а б а н ц і о

                                         В тюрму,

Аж поки суд законний не покличе,

Щоб вислухать пояснення твої.

 

                  О т е л л о

Якщо б я справді підкорився вам,

Що скаже дож? Ось декілька гінців.

Вони прийшли по мене із палацу,

Куди мене зовуть державні справи.

 

                  О ф і ц е р

Сенаторе, це правда; дож зібрав

Нараду надзвичайну, де, я певен,

На вас чекають також, ваша милість.

 

              Б р а б а н ц і о

Нарада у палаці? Дуже вчасно.

Туди його й ведіть. Мою біду

Сенатори і дож сприйняти мусять

Як власну, що стосується усіх.

Раби над нами будуть панувати,

Якщо їм вчасно відсічі не дати.

 

                      Ідуть геть.

 

 

                      Сцена третя

 

                Там же. Зала ради.

     Д о ж  і  с е н а т о р и  за столом.

Навкруг військові, чиновники і слуги.

 

                      Д о ж

Звістки сумнівні: в них немає згоди,

Їм вірити не можна.

 

        П е р ш и й  с е н а т о р

                                      У листі,

Що маю я, їх флот – сто сім галер.

 

                      Д о ж

Мені доповідали: їх сто сорок.

 

       Д р у г и й  с е н а т о р

А я одержав звістку: їх аж двісті,

Бо підрахунки зроблено приблизно.

Але на чому сходяться усі –

Це, що турецький флот пливе до Кіпру.

 

                      Д о ж

Я думаю, розбіжності в числі

Підставами для сумнівів не служать.

В основі – правда, і вона гірка.

 

 

                   М а т р о с

                  (за сценою)  

Гей, пропустіть!

 

        П е р ш и й  с л у ж н и к

                             Це знов гінець із флоту.

 

                  Входить  м а т р о с.

                      Д о ж

Доповідай, які приніс звістки.

 

                  М а т р о с

Від Анджело донесення сенату:

Турецький флот прямує на Родос.

 

                      Д о ж

Оце так зміна!

 

         П е р ш и й  с е н а т о р

                            Буть того не може!

Тактична хитрість, щоб заплутать нас.

Для турків Кіпр важливіший Родоса,

І ним заволодіти значно легше.

Родос – фортеця, майже неприступна,

А Кіпр не має засобів таких,

Щоб захищатись. Турки не наївні,

Щоб вигоди не бачити своєї

І без потреби лізти на рожен.

 

                      Д о ж

Ні, справа тут, звичайно, не в Родосі.

 

         П е р ш и й  с л у ж н и к

Іще один гонець.

 

                 Входить  г о н е ц ь.

 

                  Г о н е ц ь

                             Шановна радо!

Прийшовши на галерах до Родосу,

З`єднались турки там із іншим флотом.

 

       П е р ш и й  с е н а т о р

Я так і думав! – Скільки кораблів?

 

                  Г о н е ц ь

До тридцяти. Тепер вони відкрито

Пливуть на схід, прямуючи до Кіпру.

Синьйор Монтано, вірний ваш слуга,

Поштиво сповіщаючи новини,

Просив не сумніватися у них.

 

                      Д о ж

Я ж вам казав! Мета у турків – Кіпр.

Чи Марк Лукезе в місті?

 

        Д р у г и й  с е н а т о р

                                           Ні, немає.

Поїхав до Флоренції.

 

                      Д о ж

                                      Листом

Його просіть негайно повернутись.

 

         П е р ш и й  с е н а т о р  

А ось Брабанціо й хоробрий мавр.

 

Входять  Б р а б а н ц і о,  О т е л л о,  Я г о,

                Р о д р і г о  і супровід. 

 

                      Д о ж

Відважний наш Отелло! Ми повинні

Негайно вас послати проти турків. –

Брабанціо, я не помітив вас.

Нам так потрібна ваша допомога!

 

              Б р а б а н ц і о

А я просив би вашої, мій доже.

Не ображайтесь; кажучи по правді,

Мене сюди не служба привела,

Піднявши серед ночі із постелі.

Мене хвилює зараз не війна.

Мої думки турбота особиста,

Немов стрімкий потік, заполонила,

Не залишивши місця ні для чого.

 

                      Д о ж

Що трапилось?

 

              Б р а б а н ц і о

                             Дочка, дочка моя!..

 

         Д о ж  і  с е н а т о р и   

Померла?

​

              Б р а б а н ц і о

                   Ні, загублена навіки!

Її украли в мене, урекли

Закляттям, наговорами, дурманом.

Не може так природа обманутись –

Не стала би дурною і сліпою

Моя дочка без чаклувань і чар!

 

                      Д о ж

Хто б він не був, той злодій, що позбавив

Вас батьківського щастя, а дочку –

Тверезої розсудливості, прошу

Самі знайдіть у книзі правосуддя

Для нього вирок, що влаштує вас.

Йому я суперечити не буду,

Хоча б це був, приміром, рідний син.

 

              Б р а б а н ц і о

Я щиро вдячний вам. Ось винуватець:

Той самий мавр, що з вашого наказу

Прийшов сюди.

 

         Д о ж  і  с е н а т о р и                

                             Це прикро і невчасно!

                      Д о ж

                (до Отелло)

Що можете на свій сказати захист?

 

              Б р а б а н ц і о

Нічого він не скаже. Все це – правда!

 

                  О т е л л о

Учасники високого зібрання,

Володарі мої! Що я скажу?

Це правда, що дочка його зі мною,

І те, що одружився з нею –  правда.

Оце, напевне, всі мої гріхи,

Бо інших за собою я не знаю.

Не вмію я красиво говорити,

Тож вибачте прості мої слова.

Почавши службу хлопчиком беспечним,

Я весь свій вік мандрую і воюю

І, крім розмов про мандри і бої,

Підтримувати бесіду не вмію.

Я розкажу вам просто, без прикрас,

Яким закляттям, чарами якими

Його дочку я звабив, в чому я

Був щойно звинувачений сердито.

 

              Б р а б а н ц і о

Та як не звинуватити? Була

Покірна, тиха, лагідна. Боялась

Зробити крок. І на тобі – втекла.

Усе забула – сором і природу.

Раптово закохалася у те,

На що боялась глянути спочатку!

Чи можна в це повірити, скажіть?

Без чаклування тут не обійшлося.

Готовий присягнути: він її

Споїв якимось зіллям приворотним.

 

                      Д о ж

Не треба присягатися. Боюсь,

Що твердження про чари безпідставні.

Для звинувачень даних я не бачу.

 

       П е р ш и й  с е н а т о р

Скажіть, Отелло, чи були тут чари,

Що юній діві душу отруїли,

Чи це кохання щире, безоглядне,

Що зародилось в бесіді сердечній

Душі з душею?

 

                  О т е л л о

                             До «Стрільця» пошліть.

Нехай при батьку все сама розкаже.

Якщо збрехав я, можете судити.

Мене позбавте чина і посади,

А знайдете потрібним – і життя.

 

                      Д о ж

Пошліть за Дездемоною гінців.

 

                  О т е л л о

                    (до Яго)

Поручик, покажіть гінцям дорогу.

 

        Я г о  і кілька слуг ідуть геть.

Тим часом я, неначе перед богом,

Відверто сповідаюсь перед вами,

Як я здобув її любов і як

Вона – мою.

                      Д о ж

                      Отелло, говоріть.

 

                  О т е л л о

Бував я часто в домі їх. Мене

Любив її вельмишановний батько.

Розказував не раз я рік за роком

Події особистого життя.

Описував підступні примхи долі,

Бої, облоги, штурми і пригоди,

Які мені побачити прийшлось.

Пригадував свою життєву путь

З дитинства до останньої хвилини.

Описував труди і небезпеки,

Яких зазнав на суші і на морі.

Як я не раз від смерті врятувався,

Хоч був із нею поруч. Як потрапив

В полон, а потім – в рабство. Як утік.

Розказував подробиці мандрівок

В пустелях непривітних і безкрайніх,

В печерах і ущелинах гірських.

Про канібалів, тобто людоїдів,

Розказував не раз. Про племена,

Що мають плечі вищі голови.

Любила все це слухать Дездемона

І, змушена піти у хатніх справах,

Скоріше їх зробити поспішала,

Щоб швидше повернутись і продовжить

Із жадібністю слухати мене.

Я радий був цікавості такій.

І якось Дездемона попросила,

Щоб я переказав усе спочатку,

Що чула лиш уривками вона.

Я згодився, почав, і часто сльози

Я викликав у неї мимоволі

Переказом своїх юнацьких літ.

Коли закінчив я, у нагороду

Мені дістався цілий світ зітхань.

Клялась, що це так дивно, дуже дивно,

Що жалісно, що жалісно й чудово,

Хотіла би не чути, та хотіла б

Таке життя прожити і сама.

І натякнула: хто її полюбить,

Нехай таке ж про себе розповість,

І тим її він скорить. Я відкрився

У відповідь на ці її слова.

Вона мене за муки полюбила,

А я її – за співчуття до них.

Оце й усе чаклунство. Дездемона

Іде сюди. Розпитуйте самі.

 

Входять Д е з д е м о н а,  Я г о  і служники.

 

                      Д о ж

Я думаю, що розповідь така,

Напевне, і мою дочку скорила б.

Із втратою, Брабанціо, змиріться,

Бо не пробити лобом цю стіну.

 

              Б р а б а н ц і о

А все ж її послухаймо спочатку.

Якщо побачу їхню одностайність,

То з мавра звинувачення зніму. –

Добродійко, а підійди-но ближче!

Скажи, кому із нашого зібрання

Коритись ти повинна перш за все?

 

              Д е з д е м о н а

Подвійний тут обов`язок. Ви, батьку,

Дали мені життя і виховання,

А виховання твердить неспростовно:

Коритись вам – обов`язок дочки.

Та ось мій чоловік. Як перевагу

Вам віддала колись покійна мати,

Покинувши свого старого батька,

Так я віднині слухатись повинна

Того, хто чоловіком став мені.

 

              Б р а б а н ц і о

Ну, бог з тобою. – Скінчимо на цьому.

Пора вернутись до державних справ. –

Я краще би у дім прийняв сирітку,

Ніж породив і виховав дочку!

Бажаю щастя, мавре. Віддаю

Із болем те, що відібрав би радо,

Коли б ти ним уже не володів.

Тобі ж, мій скарбе втрачений, скажу:

Я радий, що одна дочка у мене.

Якби було їх більше, після втечі

Я б інших у кайдани закував!

Ні слова більше.

 

                      Д о ж

                               Я собі дозволю

Додати кілька слів, щоб молодим

Допомогти вернути вашу приязнь.

Коли ніяких засобів немає

Порятувати те, що вже минає,

Хай вас не мучить невідступний жаль:

З кінцем надій кінчається й печаль.

Старі нещастя забуваймо ми,

Бо лиш нові накличемо слізьми.

Коли несила долі опиратись,

Терпіння вчить над втратами сміятись.

Тож сам себе грабує чоловік,

Якщо живе в скорботі цілий вік.

 

              Б р а б а н ц і о

Як є в порадах мудрості зерно,

Віддаймо Кіпр, якщо нам все одно!

Навчати незворушності годиться

Тому, хто вже втрачати не боїться.

Та де душевний спокій віднайти

Тому, хто щастя хоче зберегти?

Двозначні і сумнівні всі поради.

Розмови не приносять нам розради.

Слова – лише слова. Сказати мушу,

Що все ж не вуха нам лікують душу.

Тому я край розмовам би поклав:

Вернімось краще до державних справ.